10. Запальничка

— Історія "НЕКО" — це історія успіху. За десять років маленька фірма на грані банкрутства перетворилася на гігантський агрохолдинг, що дає роботу кільком тисячам людей по всій Україні. За цими здобутками стоять технологи, маркетологи, агрономи... Але в центрі — одна людина, завзяття якої стало рушієм... — говорила Вероніка на камеру, стоячи посеред офісу.

Лія сховалася у коридорі, щоб випадково не потрапити в кадр. Вона прислухалася до поставленого голосу телеведучої, чула як її хвалили після запису, як заплескали в долоні працівники офісу, як Макс пропонував каву і зайняти його кабінет, якщо треба... Вероніка була зіркою. Ясно, чому шлюб з такою дівчиною стане корисним "іміджевим кроком" для Сергія. Вона успішна, відома, вродлива і, здається, з непоганим характером. А ще — з гарної сім'ї. Лія десь прочитала, що батьки Вероніки та Сергія — академіки НАН, колеги і багаторічні друзі. Дивно, що ці двоє досі не доклали зусиль, щоб одружити дітей. Тим паче, що зіркова телеведуча вже побудувала кар'єру, відсвяткувала тридцятиріччя і могла б замислитися про шлюб.

Міркуючи про це все, Лія чи не вперше у житті почувалася жалюгідною. Принаймні собі брехати не було сенсу. Вона до сказу ревнувала, хоч і не мала на те підстав. Їх з Сергієм ніщо не пов'язує, окрім однієї випадкової ночі.

У задумі Лія не одразу помітила, як журналісти пішли з великого залу в Сергіїв кабінет записувати інтерв'ю.

— Оксано, то потрібен мій коментар? Бо вже мушу їхати на зустріч.

Вона аж сіпнулася, коли поруч несподівано виріс керівник відділу технічних закупівель.

— О, ні, дякую, не витрачатиму ваш час. Сергій відповів на усі мої запитання.

Вони обмінялися ввічливими побажаннями гарного дня, і чоловік поквапився до дверей.

Лія ж залишилася на своєму місці і ще хвилин десять самим поглядом проїдала у тих дверях дірку, очікуючи появи другого підозрюваного. Однак головний технолог все не з'являвся. В кінці кінців зітхнула і вирішила пройтися офісом, раз Сергій дозволив.

Кілька разів їй доводилося бувати у подібних місцях, але не в робочий час, тож було навіть цікаво, як тут все влаштовано. Працівники, зайняті своїми справами, на неї не зважали, лише охоронець продовжував пильно стежити за кожним кроком.

Вона пройшлася по периметру, з цікавості зазираючи у незашторені вікна і прочинені двері. У більшості кабінетів хто-небудь був, а от приміщення поруч з Сергієвим виявилося порожнім, та ще й з відчиненими навстіж дверима. Лія оглянулася на всі боки, а тоді зайшла всередину. Якщо нікого немає, раптом це кабінет головного технолога, і тут можна побачити щось корисне?

Однак на столі не стояли жодні фото, не лежало ніякого бейджика, щоб можна було визначити господаря. Погляд зачепився хіба що за дорогу золотисту запальничку на стільниці. Лія одразу впізнала річ — вже одного разу таку поцупила. Повторити задля розваги?

Вона не довго думала, простягнула руку і взяла зі столу аксесуар. Не варто було Сергію залишати її саму, подумала з усмішкою.

Так і крутячи запальничку у пальцях, вийшла з кабінету й одразу спіймала на собі гострий погляд охоронця. Хлопець супився, мабуть насторожившись її походеньками по офісу.

Проте Лія мало зважала на нього. Її магнітом тягнуло до кабінету Сергія. Жалюзі в ньому залишилися відчиненими, тож можна було розгледіти все, що робиться всередині.

Але, звісно, все Лію не цікавило. Погляд прикипів до самого Сергія. Він сидів у своєму кріслі і розповідав щось. Вероніка влаштувалася навпроти, кивала у такт його словам і зрідка жестикулювала. Про що йшла мова, чути не було, але з Сергієвого виразу обличчя здавалося, що розмова швидше дружня, ніж суто робоча. Раптом він широко усміхнувся, дивлячись на Вероніку, і відхилився на спинку крісла.

Лія затамувала подих, прикипівши поглядом до заманливого вигину його губ. Це вперше бачила його усмішку, й та усмішка була звернена не до неї.

З якоїсь дурної образи вона відступила від вікна і знову замислено покрутила запальничку в руках. Пора було діяти.

Невимушеною повільною ходою, мовби зовсім занудьгувала, Лія попрямувала через весь зал до охоронця. Хтось приніс стілець, тож тепер хлопцю принаймні не доводилося стовбичити на своїх двох. Він сів праворуч дверей під стіною, а прямісінько над його головою висів план офісу.

— Ем… не знаю, як тебе звати, — почала Лія, спрямовуючи погляд над головою охоронця.

— Андрій, — бовкнув той, підозріливо прищуривши очі.

— Андрію, — вона перейшла на півшепіт. — Не підкажеш, де тут вбиральня?

Хлопець помітно розслабився і відповів:

— Прямо і праворуч по коридору, побачите значок на дверях.

Лія мило подякувала і пішла у вказаному напрямку. Однак спокійнісінько пройшла повз туалет, попрямувала далі — до передостанніх дверей, де згідно з планом поверху мала бути кухня. За останніми був вихід на пожежні сходи.

До її превеликого везіння, кухня виявилася порожньою. Лія підняла голову і пробіглася поглядом по стелі. Датчик диму був розташований прямо над столом. От і чудово.

На тумбочці біля кавоварки знайшлася велика чашка, а в смітнику у кутку — якісь порвані документи. Кінчиками пальців вона витягнула зі смітника кілька папірчиків і запхнула у чашку. Про всяк випадок визирнула з кухні пересвідчитися, що ніхто не йде. Коридор був порожнім.

На кухонному столі миттю з’явився стільчик, і в лічені секунди Лія видерлася на нього. Стелі у приміщенні були високими, і тільки піднявши руки догори, вона майже дотягувалася до датчика. Цього було достатньо.

Лія витягнула з кишені джинсів крадену запальничку і підпалила папери у чашці. Язики полум’я одразу потягнулися вгору, і вона хутко піднесла чашку до датчика.

Сигнал пожежної тривоги не змусив себе чекати. Пронизлива писклява сирена заволала на весь поверх, і не встигла Лія спуститися на землю, як зі зрошувачів у кімнаті порснула вода. Те, що треба.

Наспіх прибравши за собою чашку і попіл, вона вистрибнула у коридор. З боку великого залу вже чувся гучний гомін і вигуки, які перекрикували сирену. Пожежна система була влаштована таким чином, що вода била струменями по всьому офісу, навіть у коридорі. Доки не змокла до нитки, Лія кинулася до пожежного виходу. Запізно зрозуміла, що варто було спочатку перевірити, чи двері відчинені, але, на щастя, їй знову пощастило. Легко потягнула на себе, і вони піддалися.