Розділ 31

Але вибратися ми не встигли. Імператору не терпілося дізнатися, що відбувається і він грубо вломився у свідомість Кайдена. Кайден здригнувся, його тіло вигнулося дугою, а погляд став скляним. На його обличчі все ще засихали сліди крові, і цей новий ментальний удар був останнім, що йому зараз було потрібно. Я й сама була на межі і ми явно були не в тому місці…і це було так невчасно.

— Кайдене, дивись на мене! – хриплю я, розуміючи, що тут в катакомбах поряд з точкою Контролю він не витримає того зв’язку… Боковим зором спостерігаю, як Ком спиняє Раяна та шикає на старшого інспектора, змушуючи їх залишатися на місці.

І провалююсь у погляд імператора.

— Сорін? – губиться він на хвилинку.

— Мій імператоре? – відгукуюсь, відчуваючи металевий присмак крові в роті.

— Що відбувається? – скрипить невдоволенням голос.

— Та багато чого цікавого відбувається, — заговорила спокійно, майже лагідно, поки мої пальці невидимо для присутніх плели зворотне закляття «боргової петлі». — Фанатики почали діяти…і точку Контролю довелося перезавантажувати…

— Ти зробила це? –  прокотилася розгубленість в його голосі.

Він не вірив, що я здатна на таку силу. Він не очікував. І саме тому не встиг підготуватися. У його погляді майнула розгубленість, коротка іскринка, що переросла в нищівне прозріння, коли впевненість падає, розлітаючись на тисячі друзок, а звичні уявлення про світ раптом виявляються хибними. Він дивився на мене так, ніби вперше бачив по-справжньому.

 — Зробила. Я дуже цілеспрямована, — падають мої слова, наче важкі каменюки у воду. — І завжди доводжу справу до кінця. Особливо, коли приходить час закривати рахунки.

— Твої очі… — в його голосі вперше прорізався страх.

Я відчула, як по щоках котиться щось гаряче. Кров. Магічний відкат випалював слізні канали, але я лише посміхнулася… криваво  й може трішечки хижо.

— Ти, мабуть, уже й забув той смак страху? А моя магія має чудову пам’ять. Вона пам’ятає кожен шрам та кожен твій підлий вчинок. І я не просто перезавантажила капище, я перезавантажила твою долю. І в цій новій реальності для тебе не передбачено ні порятунку, ні милосердя…

— Що? Що ти…Я імператор…

   Магія рвонула різко, без попередження, хвилею, глибокою і важкою, що прокотилася простором, змушуючи його здригнутися, немов повітря раптом стало твердим. Я відчувала, як вона слухається, як відгукується на кожен подих, на кожну думку, на внутрішній наказ.

   Мені припало до душі це раптове прозріння в очах Імператора, коли він усвідомив, що перед ним не покірна жертва, а та, що зуміла пройти крізь пекло, переплавити свій біль у зброю і не просто вижити, а повернутися за розплатою. І я дозволила собі широку посмішку…а потім зустрілася з очима Кайдена.

І він мішком рухнув на землю, втративши свідомість від перевантаження.  

— Що ти зробила? – підскочив до мене Ком, підхоплюючи за лікті, бо мої ноги стали ватяними. — Сорін, ти вся в крові! Ти що, вдарила по імператору?!

Я важко сперлася на нього, розтираючи криваві сльози по обличчю.

— Я просто... —  ковтнула повітря, яке здавалося густим, як смола. — Повернула йому його жорстокість. З відсотками.

— ЩО? – з жахом дивиться на мене Ком.

І можу тільки порадіти, що ні Раян, ні старший інспектор не зрозуміли, що саме тут відбулося, а то крику було б більше. Смикнула свою руку й опустилася на коліна поряд Кайдена.

— Тобі краще швидше прийти до тями, — бурмочу до нього, — бо день і так паскудний…і скільки ще того світу залишилося…

 — Ти справжня божевільна,  — прохрипів Ком, але в його очах жах змішався з вимушеною повагою.

Він прикрив нас своїм широким плащем від цікавих очей інспектора, даючи мені хвилину. Я торкнулася скроні Кайдена. Його шкіра була гарячою, магічний жар ще не вивітрився, хоча печатки більше не світилися. Вони згасли назавжди, залишивши по собі лише ледь помітні білі шрами, схожі на сліди від блискавок.

— Кайдене, ну ж бо... — я притиснула долоні до його щік. — Ти не маєш права зараз просто піти в темряву. Не після того… як я трішечки цей світ поправила.

Він не відгукувався. Десь на межі свідомості я відчувала, як Капище за моєю спиною затихає, занурюючись у глибокий сон. Його гул більше не тиснув на вуха, але порожнеча, що прийшла на зміну, була ще важчою.

 Я вдивлялася в обличчя чоловіка, який щойно звільнився від найстрашнішого рабства у світі. І раптом його вії здригнулися. Погляд Кайдена, спершу блукаючий і нетямущий, нарешті сфокусувався на мені. Він побачив моє обличчя, залите кривавими сльозами, мою тремтячу посмішку й в його зіницях спалахнуло таке гостре впізнавання, що мені забракло повітря.

— Сорін... — його голос був ледь чутним шелестом. Він підняв важку руку і торкнувся моєї щоки, розмазуючи кров. — Ти мене колись доконаєш…Якого демона, ти так…Це був останній раз, коли ти так ризикувала.

— Передостанній, — посміхнулася йому. – А потім я буду чистим золотком…

— Ніякого перед… — бурчить він. – Ком, допоможи встати.

І Ком обережно підіймає його на ноги і підтримує, поки не переконується, що він стоїть сам. Мені ж допомагає піднятися Раян.