Розділ 21

— Та вони невловимі, наче премія після успішної роботи, — пробурмотів інспектор Медель.

Раян мовчки оглядав місцевість, періодично чхав, тер носа й обличчя. Генерал намагався прийти до тями. Організму потрібен був ще якийсь час спокою для відновлення. Та й не можу сказати, що моя цілительська магія працює, як тонке лезо, швидше, як тупа сокира. Але я зробила все, що могла. Ком косився з осудом, мовчав і старанно вивчав сліди, залишені фанатиками на тому капищі.

   Пройшла до нього. Спробувала виявити якісь магічні сліди. Ефект був приблизно, як ситом воду носити. Спробувала по-іншому…а потім ще іншим методом знайти хоч щось, що виведе нас до цих, дракон їх зжери,  женців пригод. Як казав наставник «В тебе виходить, бо ти не зупиняєшся. Якщо не вийшло з першої спроби, ти пробуєш ще». Хоча вчасно зупинятися мені не завадило б навчитися. І може тоді моя магія не мала б вигляду жалюгідного ганчір’я. Видихаю. Кривлюсь. Чвалаю до дерева і сідаю біля нього.

— Леді Вальдорія, — сичить генерал, який сидить біля сусіднього дерева.

— Отже, навіщо нашим «друзям» нове капище? –  начисто ігнорую невдоволення лорда Дарелла і ставлю питання вголос.

До нас підійшли та доєдналися і Раян, який продовжував чхати, і Ком, і старший інспектор.

— Вони виявили, що основне капище ми сплюндрували своєю увагою та знайшли резервне? — запропонував версію інспектор Медель.

— Усе може бути, — задумливо погризла я нижню губу.  

— Можливо це пастка чи відволікаючий маневр, — неохоче закинув свою версію лорд Дарелл.

— Гм! Не можна і таке виключити…

— Може це капище іншої групи? – чхнув ще раз Раян.

На нього я подивилася майже з ненавистю.

— Це ти так кажеш, бо вони щедро використали хатчлах-траву? – уточнила я у нього.

— В підземеллі такого не було, — фиркнув він і знову чхнув.

— Так в підземеллі й сутності не було. А це місце відчувається, як енергетично вразливе. Як тонка межа між світами. І в певних ритуалах хатчлах-трава використовується для посилення магії, — і я задумливо потарабанила пальцями по стегні, подумки пригадуючи усе, що знала про подібне проведення ритуалів. — Можливо їм потрібно кілька місць сили, щоб створити ритуальний ланцюг. Тоді вони будуть шукати ритуальні точки, що резонують між собою…

— І це ви намагаєтесь сказати, що тепер по всій Півночі можуть бути такі місця? – невдоволено скосився на мене генерал.

— Якщо припустити, що моя думка має місце на життя, то не по всій Півночі, а у найближчих точках. Північна застава – важливий вузол, але його може бути замало для їхніх амбітних цілей. Щоб вони з ними провалилися! Завжди дивувалася, як ці фанатики знаходять вірних, відданих людей, які готові вмерти, коли я помічника собі знайти не можу? – пробурчала я.

— Може фанатики менше роботи обіцяють? – чхнув Раян.

— Угу! І кращий соцпакет, — зиркнула я на цього юного гумориста.  

— Нам обов’язково обговорювати ваші проблеми? – в’їдливо запитав генерал.

— Обов’язково, – блиснула я очима. – Ми, між іншим, тут світ рятуємо і одночасно обговорюємо дуже важливі соціальні теми. Багатозадачність, лорде Дарелл.

— Ви можете сфокусуватися на одній темі? – невдоволено буркнув генерал.

— Можу, – сказала я. – Але не хочу.

Раян хотів розсміятися, але тільки чхнув. Генерал кинув на нього погляд, від якого нормальні люди ставали струнко і переглядали заповіт. Раян лише розплився у щасливій посмішці.

 — Добре, – примружився генерал, намагаючись тримати себе в руках. – Що ви казали про ваші… вузли? Тільки без філософії про помічників.

— Гаразд, — задерла я голову до неба, а воно було таке похмуре-похмуре. – Північна застава – це головна точка. Але якщо вони відкрили капище поруч, у ближньому радіусі… це може створювати ефект ланцюга. Ритуальний симбіоз. Вони підсилюють одне одного, це ніби, як гра на барабанах, окремо гупають тихо, разом – викликають фурор.

— І це погано? – сухо уточнив генерал.

— Це погано, – буркнула я. – Капища в резонансі можуть відкрити коридор довше, ніж ми можемо втримати оборону…Але і ми можемо пошукати ці енергетичні точки…

— І як нам знайти ці точки? – оживився Медель. – Карта, компас, ваш магічний нюх?

— О, було б чудово, – зітхнула я. – Але мій нюх зараз працює, як маг у стані похмілля, спроби є, а результат абсолютно непередбачуваний. Тому, на жаль, доведеться іншим способом.

 Раян знову чхнув, аж дерево поряд здригнулося.

— Ти ще раз так чхнеш, – пробурчав Ком, – і в нас буде ще одна енергетична тріщина.

—То все трава винна, — прогундосив у ніс Раян.  

— Та морок побери!!! Ми дійдемо до суті? – гиркнув генерал. Як саме шукати ці інші точки?

 Я потерла пальцями перенісся, відчуваючи, як втома нахлинула раптовою, важкою хвилею.

— Є кілька способів, – почала я повільніше. – По-перше, ці місця відчуваються… по-особливому. Наче їх хтось проколював зсередини. Простір там менш стабільний. Тіні довші. Звуки глухіші. Такі точки завжди “відлунюють”.