Розділ 13

    Ранок розтягнувся, поглинаючи дорогоцінний час. Наш скромний сніданок лише підкреслював нагальну потребу рушати, але ця обставина не додавала оптимізму. Темрява, що причаїлася у кожному кутку підземелля, відсутність простору, сонячного світла та безкрайнього неба гнітила. Невідомість тримала в напрузі всіх без винятку, навіть Раян, дитя природи, відчував помітне хвилювання.

— Пеленки залишили багато загадок, — буркнув Ком. – Але навіщо треба було таке робити? – з запитання в очах поглянув він на мене.

— То явно був якийсь захист, — припустила я.

— І, що вони захищали? – погриз губу Ком.

— Знання, зброю, скарби? Хоча найбільші їхні досягнення – це писемність, культура, медицина, архітектура, то, скоріше, це щось із цього переліку.

— То якщо ми пройшли ту печеру…ми десь близько до тих коштовностей?

— Можливо… — і я зупинилася.

Зупинилися і всі чоловіки.

— Раян? – подав голос Ком.

Раян смикнув головою глянув на Кома, а потім скосив очі на мене.

— Я не хнак, який може винюхати все що завгодно…Для мене тут занадто багато всього, - розгублено відказав Раян.

— Хоч спробуй… — невдоволено скривив губи Ком.

— І що я маю шукати?

— Печеру чи рукотворну печеру наповнену чимось, що не є природнім в цих ходах.

— Це надто…обтічно, — знайшов слово Раян.

Але зробив крок від усіх назад, розправив плечі, зосередився й закрив очі. Кілька хвилин він отак стояв незворушно.

— Тут забагато печер. Невпевнений, що розумію, що вам треба. Тут є якась дивна печера, вона від усіх захована.

— І де вона? – загорілися очі в Кома.

— Там, — показав він рукою. – Але я не відчуваю входу. Вона наче закрита.

— Точно, що нам треба.

Вже і в Аруса затанцював інтерес в очах.

— Ясно-яснішого, йдемо до печери, — зітхнула я.

І ми пішли. Ком мало не пританцьовував від нетерплячки. І своїм ентузіазмом заряджав нас усіх. Запаленні цікавістю ми, наче на мить забули й про те, що їжа наша закінчилася, й про те, що ми невідомо де й невідомо коли дійдемо виходу, якщо дійдемо. Але вода у нас була й деякий час ми ще протягнемо на воді, а про те, що буде потім і думати не хочеться. А поки авантюризм нас веде.

  Попри свою велич, Пеленки швидко канули в небуття. Ми не до кінця зрозуміли чому вони будували підземні міста. Можливо, це мало якесь сакральне значення, можливо просто підводила природа. Але їхні найбільші міста були під землею, з величезним сонячними куполами, оранжереями, храмами. На сьогодні відомо про кілька таких міст, деякі навіть відносно добре збереглися, а від деяких і сліду не залишилося. Проблема в досліджені була в тому, що більшість цих міст була поруч з Мертвим лісом. І навіть коли ти потужний маг, ти не зможеш наповну використати свої уміння. Та й наша імперія не завжди була у розквіті й займала нинішні території. Були часи, коли на цим землях жили інші народи. Були часи, коли інтерес до цивілізація Пеленків спалахував і згасав. Історія імперії займає великий проміжок часу. Було різного. І трактувалося все по-різному. Змінювалися цивілізації, народи, країни. Нічого не буває вічного.

   В одному з віднайдених міст Пеленків знайшли календар, який вказував на можливий кінець світу. І, якщо Мертвий ліс знову збільшив територію, то той кінець світу вже перестає бути таким неможливим. Хоча вчені, більше схиляються до думки, що Пеленки просто прогнозували погоду.

   А поки ми йшли за Раяном, який все частіше зупинявся, озирався і ніби до чогось прислуховувався. Але навіть Ком не поспішав його підганяти.

    Кожне місто цивілізації Пелихів мало свої священні місця, космічні території де давні правителі та жерці вступали в контакт з потойбічним світом. Були обсерваторії, де їхні вчені вивчали світ і Космос, були цілительські будови, майстерні. Але про більшість з них вчені можуть тільки здогадуватися. Або робити зліпки з магії. Але це складно. Це вимагає філігранної роботи з магією. Я настільки замислилася, що мало не налетіла на Раяна, який раптом зупинився. Він насуплено оглядав стіну.

— Там ніби є пустота, — задумливо пробурмотів він, — не розумію…

Ком з Арусом й собі закружляли біля тієї стіни. А мені цікавіше було спостерігати за Раяном. Магія бастів носила природний характер. Проте, вони трималися настільки відособлено, що й досі в імперії не було повної інформації про уміння та силу бастів. У Раяна чудово виходило відчувати простір, відстані, напрямки. Ще він міг перейти у бойовий транс…

— Тут якийсь відбиток руки на стіні, — задзвенів голос Кома. – І, здається, тут треба кров… Ми можемо спробувати.

— Схоже на якийсь замок. Але що буде, якщо відбиток не підійде? – поставила я логічне запитання.

— Схованка не відкриється? – запропонував свою версію Арус.

— У кращому випадку. В гіршому можливі ще якісь сюрпризи спрямовані на те аби нас знищити.

— Це ясно. Але ж ми можемо це перевірити? – гнув свою лінію Ком.

— Та де ж ви такі обдаровані беретесь на мою голову? – прошипіла я.