Розділ 11

  І пробудження розпочалося з шипіння Раяна.

— Сорін…Ти ЗНОВУ…ТИ… — плескався гнів в його голосі.

Очі відкрила. Подивилася на це втілення чистої злості, яке стояло на колінах і готове було стерти  мене на порох.

— Ох, Раяне, дорогий…Ти так шляхетно стоїш на колінах…Це пропозиція? – солодко протягнула я.

— ЩО? – округлилися в нього очі і він якось навіть відсахнувся від мене.

А я позіхнула я, і змусила своє тіло сісти. Ой, не годна я вже до цих пригод і спання на камені…Щоб цим шекам зуби усі боліли! Щоб їм кісткою посеред горла стали мої пригоди! Гм…і про зуби…А чого я про це раніше не подумала? І я активно потерла обличчя руками. А коли відняла руки, то зустрілася з ошелешеним поглядом Раяна. А, точно, дитя природи виражало обурення моїй поведінці.

— Це знову я. Знову тебе приспала. І знову так зроблю, якщо буде потрібно.

— Не смій більше так робити!!! –  якось навіть жалібно то прозвучало з вуст жертви моїх магічних маніпуляції.

А нічого, він навіть якось досить швиденько перетравив мій ранковий пірует.  

— От диви, ти виспався й хоча зараз переповнений гнівом, проте твої сили не поспішають знищити усе живе. То в чому питання? – виразно повела я бровами.

— Ти мене зачаклувала!!! – хлюпнув він емоціями.

— І ми це вже проходили…

— Баст, відійди від леді Вальдорії, — просто так сказав Ком.

Але у тій простоті відчувалася така погроза, що й мене пройняло.

— Ком… — кинула на нього застережливий погляд.

— Якщо він ще раз наблизить до вас з погрозою, я йому ту погрожалку зламаю.

— Щось ви усі мене вже дратуєте… — задумливо оглянула я і Кома і Раяна. – А характер у мене, як бумеранг: що даєте, те і відгребете.

— Леді Вальдорія, — з докором глянув на мене Ком.

— Ком, твоя турбота просто зворушує. Особливо, коли ти погрожуєш каліцтвом єдиній людині, яка може нас звідси вивести. І Раяне, ти теж молодець, так і відчувається твоя готовність вижити. А тепер розійшлися по кутках, бо щось ви мені вже зіпсували настрій то, щоб я вам випадково не зіпсувала шкурки.

І я так щасливо посміхнулася. А вони так дружно смикнулися. Завжди знала, що посмішка – це моя найкраща зброя. Адже що може бути більш загрозливим для двох занадто серйозних чоловіків, ніж жінка, яка, по-перше, не верещить, а по-друге, ще й щиро насолоджується ситуацією? Далі ми вже збиралися в тиші.

   Якийсь час ми просто йшли. Нам трапилася якась завалена частина ходу. Це додало усім дозу нервового напруження. Бо якщо наш похід завершиться біля такого виходу, то назад нам не вистачить сил дістатися. Та й то точно буде дорога в один кінець, шекам на вечерю. Настрій у всіх пішов на дно.

   Коли десь збоку почалося невдоволене бубоніння Аруса, я не одразу звернула увагу. Я була занадто зайнята... ні, не важливими справами, а катанням на каруселі невтішних думок про своє майбутнє без магії. Поки я цілковито поринула в роздуми, намагаючись зусиллям волі заборонити собі думати про магію, я геть відстала від компанії. Але коли я, нарешті, дозволила собі повернутися до реальності та прискорила крок, щоб наздогнати їх, мене одразу ж "приголомшила" дивовижна картина маслом: Ком, нестримно випльовував лайку й від душі тріпав Раяна. Та який дракон виблював цей вертеп?

— Припиніть! – зло видихнула я. – КОМ!!!

І нуль реакції. Що за НЕПОДОБСТВО?

— КОМ?! – і на другу спробу достукатися до нього я трішечки влила магії.

І Ком неохоче та все ж відпустив Раяна.  

— Якого марева…ви творите????  – процідила крізь зуби.

Ком біснував. Він докладав титанічних зусиль, щоб не вчепитися в Раяна.

— Він нас на смерть веде, — гнівно виплюнув він.

— Раян? – повернулася я до баста.

Той лише судомно втягував в себе повітря.

— Раяне?! – повторила знову я.

Й той вкрай неохоче та підвів на мене погляд. В його очах сплеск паніки за яким розкривав свої крила жах. Той справжнісінький первородний від якого й дихати важко.

— Я не відчуваю…простору, — побілілими губами шепоче він.

— А я казав, що віри цьому басту немає, — лютував Ком.

І оця сама лють і зачепила мене. Я знала про Кома багато. І він відзначався, як людина неймовірної витримки для якого справедливість не було пустим словом. Проте зараз його поведінка явно суперечила його суті. Ця невідповідність збивала з толку.

— Тихо! – прикрикнула я, відчувши ще одну хвилю паніки, що магії більше немає… — Та що за свято нісенітниці…

І тут до Кома доєднався Арус, в останнього очі були налиті чистим божевіллям.

— Годі! – рикнула я, прикусивши губу до крові. – Ком видихни. Зосередься. Мене відвідують якісь вкрай чорні думки з нахилом пора вкоротити віку. Аруса накрило панікою «ми всі помремо в цій печері», Раяна хитнуло відчуття втрати простору, а тебе потягнуло на «прибий баста»…Ми під впливом. Вибираймося звідси. І не чіпай баста. Просто стій і мовчи. Слідкуй за Арусом. Раян! Раян! – м’яко перемістилася я до баста.