Глава 19. Трагедія

Гіпнотичні дотики, від яких заплющуєш очі, щоб відчувати гостріше й краще. Ніжні руки, які обіймають та торкаються твого тіла, поки ти спиш. Вона ласкаво його гладила по грудях, роздивляючись вилиці та гарні окреслені губи. Ніжно поцілувала й відчула відповідь. Він охопив її руками за спину, міцно притиснувши до себе. Крізь поцілунок вона зрозуміла, що Павло всміхається.

— Завжди, коли ти дивишся на мене сплячого, я прокидаюся, — сонно промовив чоловік.

— Якби ти знав, як це зігріває душу, то теж би так робив, — Маша поклала голову йому на плече, граючись пальцями по теплій шкірі.

— Якби я тобі сказав, що так роблю, ти б не засинала, очікуючи цієї миті…

Шовковисте хвилясте волосся лоскотно торкалося обличчя, медові очі дивилися з ніжністю. Він милувався дружиною, ледь вловимо цілував прохолодне плече, насолоджуючись таким чудовим пробудженням.

Її оксамитова шкіра завжди пахла наче соковитий фрукт. Рум’янець на щічках й рожеві губи. Навіть після сну кохана мала вигляд, наче тільки  розквітлий бутон.

Надворі яскравіло сонечко. Марія відчинила вікно, запускаючи в кімнату морозне повітря. По руках пробігли мурахи, вона квапливо повернулася до ліжка й, укутавшись у м’яку ковдру, притулилася до чоловіка.

— Ти, як завжди гарячий, зігріваєш мене своїм коханням і теплом, — обійняла його, охоплюючи спину долонями.

— То моя любов до тебе кип’ятить кров у венах, — прошепотів Паша, цмокаючи її у маківку.

— Пашка… — Маша зробила протяжний тихий вигук його імені.

Ніжитися вдвох у ліжку, коли знаєш, що не треба на роботу, немає ніяких невідкладних та нудних турбот — найприємніше відчуття! Пташки цвірінькають, у небі пливуть білі хмаринки, а ти лежиш і дивишся у вікно, споглядаючи сліпучий зимовий світанок. Обіймаєш найріднішу людину й відчуваєш себе щасливим.

На годиннику стрілка сонно підіймалася, сповіщаючи о восьмій ранку. Запашні аромати кави линули в спальню, змушуючи жінку всміхатися від щастя, сховавши губи за краями ковдри.

Паша порався на кухні: готував тости, нарізав тонкими шматочками ковбасу на бутерброди. Відкрив банку солоних огірочків, які дбайливо приготувала до зими теща, поклав їх окремо на тарілочку. Трохи сиру, омлет і скибочка хліба. Гарно все розставив на столі, розлив каву по чашках й покликав кохану на сніданок.

Вона зайшла, не стримуючи світлої усмішки. Очі блищали від задоволення, наче краплинки сліз зупинилися на віях. Одягнена у його білу футболку, Маша сіла за стіл, з апетитом прийнялася за їжу.

— Боже, як смачно! — бурмотіла, примружуючи погляд. Паша сидів навпроти й задоволено всміхався. — Ти чудовий!

Простягнувши руку до нього, ніжно притисла її до щоки чоловіка. Він обхопив тонкі пальці й міцно поцілував долоньку. У такі моменти здавалося, що між ними палає вогник, час завмирає, а сторінки їхнього життя поповнюються новими епізодами щастя.

Збираючись, щоб поїхати до супермаркету, вони спілкувалися про буденні справи, обговорювали список страв на новорічний стіл. Цього року вирішили знову запросити до себе друзів — влаштувати веселу вечірку, з феєрверками й танцями до самісінького ранку.

— Треба купити більше гірлянд, а ще дощики, наліпки на двері, а ще… — Маша нестримно перелічувала бажаний та важливий список необхідного.

— Кожного року те саме, — всміхнувся Паша, застібаючи сорочку й дивлячись на дружину, яка квапливо ходила по кімнаті.

— Ні, цей новий рік буде особливим, — ласкаво відповіла вона, здмухнувши пасмо волосся з очей. — Ти готовий?

— До особливого нового року? — вигукнув Павло, повертаючись на кухню за телефоном.

— Годі тобі жартувати. До виходу? Машину прогрів? — жінка зайшла слідом за ним, схопила шматочок огірка й, отримавши ключі від автівки, пішла заводити двигун.

Треба було зателефонувати братові та друзям, домовитися про час, у який всі почнуть збиратися. Спитати, хто який напій буде вживати… Приємні клопоти, які напередодні свят відчувають мільйони родин.

Олексій погодився приїхати, а Марія запропонувала познайомити його зі своєю подругою, яка полюбляє музику. Та він про це ще не знав. Таємно мріючи, аби брат нарешті знайшов своє щастя, Павло вже не міг дочекатися післязавтрашнього вечора, щоб за дружнім столом спостерігати, чи сподобаються нові знайомі одне одному.

Вийшовши на двір, Паша побачив, що дружина з кимось говорила телефоном, тож не став заважати й сів за кермо. Навкруги було дуже тихо. Усі деревця та кущі вкриті снігом. Справжній новий рік буде! Сніжний, а не дощовий. Він всміхнувся, згадуючи, як ще в школі кидав у Машку великі сніжки, з наміром побачити її усмішку, або навпаки, подратувати. Адже так весело було, коли вона бігла за ним, така манюнька, худенька. А він, високий та міцний, швидко тікав у інший кінець шкільного двору. І ось вона наздоганяла, а хлопчина ховався за широкою ялинкою, хапав за руку, коли Маша опинялася коло нього… Притягував до себе й нахабно цілував. Прямо в губи!

«— Ти що робиш? Дурний, чи як? — шепотіла дівчина, відштовхуючи від себе, але завмираючи у півкроці.» А Волков жадібно обіймав її за спину та притискав до себе. Їхні силуети ніхто не бачив у густині зелених гілок. Який солодкий був поцілунок! Гарячий, несміливий, очікуваний. У шістнадцять років така невгамовна закоханість тремтіла в юному серці!..