Глава 18. Нові сумніви

Паша зачинив двері, вже вдруге за початок ранку проводжаючи тих, хто турбувався про нього. Залишився на самоті, у цілковитій тиші, як і раніше. Йому подобалося бути одному, а можливо, це лише звичка, яка з’явилася за роки самотнього життя.

Він пішов до майстерні. Майже місяць не був тут. Навіть не заходив до цієї кімнати. Було соромно дивитися на портрети покійної дружини, знаючи, що за стіною знаходилася інша.

Важкі аромати паперу й фарби вдарили в обличчя. Такі звичні та рідні. Не забуті. Біля підвіконня лежало порване серце, яке намалювала Аня. Чому й досі не викинув?

Взявши пензлика, Паша розвів на палітрі сірий колір невеличким улюбленим мастихіном, й ним же невпевнено торкнувся поверхні паперу. Але гуаш не хотіла вправно лягати від його рухів. Змінивши листа, він відклав фарби, взяв вугільний олівець та спробував знову писати дощові хмари. Цього разу дотики виходили кращими, рука впевнено напружилася, нагадуючи про звичні відчуття під час малювання.

Знову чорно-біла картина, але вперше не людини, а важких хмар і струменів дощу. Тонкі, ледь помітні й широкі м’які, наче краплі, риски. Забрудненими пальцями, Паша розтушовував краї, де небо єдналося з лініями Дніпрового обрію. Спокійні та нерухомі хвилі, на яких мерехтіла злива.

Він спробував. Зміг. Натхнення заволоділо свідомістю й часом. Ранок перетворився на сутінки, коли втомлені руки, нарешті, зупинилися.

Перед ним була зовсім чужа робота, не притаманна його вмінням. У ній читався біль, але цього разу гірки сльози розлилися у темних водах річки.

Вирішив сьогодні знову поїхати прогулятися до мосту, зрозуміти, які відчуття поглинуть душу. Чи хоч трохи змінилися вони відтоді, як Анна з’явилася у його житті?

Аня налила собі келих білого вина, сіла коло вікна, роздивляючись дощову вулицю, по якій невпинно їхало безліч авто. Їй подобалося вимикати свої думки, на якийсь час задивляючись на потік життя, що вирує окремо від усього, що з нею відбувається.

Цілий день очікувала, що Паша зателефонує. Та телефон вперто мовчав. Відволікалася на соціальні мережі, на фільми, але вечір, який наблизився, не втішав. «Так буде завжди, Аню!» — можливо, Олексій мав рацію?

Усі ті раптові поштовхи до виявлення почуттів зі сторони коханого чоловіка, адже вони могли бути лише тимчасовими. Втомлений бути самотнім, можливо, він лише захотів згадати, як це — бути з кимось? Відчувати тепло й ніжність?

У голові промайнула цікава ідея, але втілити її у життя без допомоги, вона б не змогла. Звертатися до Олексія після такої грубої та нечемної розмови? Ні, зараз не можна, нехай трохи охолоне.

— Оленко, привіт! Ти б могла мені допомогти? Прохання незвичне, та здається, з тобою все вдасться, — Аня всміхалася, бо так закортіло скоріше почати цим займатися, що у животі з’явилися приємні спазми.

— Добре. Зустріньмося й все обговоримо! — жваво й бадьоро погодилася колега, зрадівши, що з'явилася нагода вийти з дому. — Заїду за тобою через годинку. Збирайся, підемо у кафе.

— Чекаю, — дівчина вимкнула телефон, з передчуттям веселої бесіди з Лєнкою, яка вже почала здаватися хорошою подругою, а не вродливим стервом-барбі з офісу.

Але й цього може бути замало. Треба поспілкуватися з батьками Павла, їхня участь необхідна… Проте спочатку вона все обдумає, передбачить, знайде запасні варіанти, якщо щось піде не за планом.

Гучно пролунав дзвінок у двері. Аня подивилася на годинник. Ні, Олена обіцяла через годину, а не через десять хвилин.

На порозі стояв незнайомий чоловік у помаранчевій куртці з невеличкою  гарною коробкою й букетом фіолетових квітів.

— Анна Соловей? Це вам, — він простягнув їй подарунки.

— Від кого? — здивовано подивилася на кур’єра, який привітно всміхався.

— Просили не повідомляти. Чудового настрою! — й квапливо побіг сходами донизу.

Зачинивши двері, не витримала йти до кімнати й одразу розпакувала коробку, сподіваючись побачити в ній записку. Однак там були лише дорогі солодощі. Притулилася носом до ароматного букета. Цікаво, невже Паша наважився на такі романтичні несподіванки? Це не схоже на нього.

Хотілося набрати його номер першою, але щось підказувало, що не треба цього робити. Нехай він почне проявляти увагу і бажання спілкуватися та бути поряд.

Чомусь згадалися попередні стосунки з іншим хлопцем. Вони розійшлися через те, що той міг не телефонувати кілька днів, наче і не було Ані в його житті. Ніби згадував тільки тоді, коли вона сама нагадувала про себе, чи тоді, коли було нудно.

Але кохання — зла штука. Інтуїція підказувала, що Аня наступала на ті ж граблі. Ні, ні! Годі, досить! Всього пів дня, а вона вже так переймалася відсутністю Павла. Сама ж дала йому можливість бути на самоті, то і нехай. Нічого страшного! Ото ті жіночі ревнощі, що не можуть спокійно сидіти у голові! Накрутили, надумали, налякали й посміхаються, сидячи у темному куточку…

«Замовлення виконане. Дякую, що скористалися нашою службою доставляння!» — Олексій задоволено прочитав повідомлення від магазину квітів і подарунків, та відклав телефон на стіл. У понеділок він поїде дивитися нове приміщення, яке з попередньої згоди підійшло за всіма параметрами: ціною та по строках оренди.