Глава 6. Бути потрібною

Поки Аня струшувала з рук та обличчя Павла пісок, Олекса подякував службам, що приїхали на допомогу, і викликав таксі.

— Як його везти мокрого? — сам до себе запитав.

Але Аня одразу відреагувала: почала підводити Павла на ноги, а Олексій підскочив та притримав брата під спину.

— Ми знімемо куртки та обмотаємо його, щоб міг сісти на сидіння, а водію дамо більше грошей, — наче плануючи це все життя, спокійно сказала дівчина, заглядаючи на обличчя Паші.

— Але ви змерзнете! — насупився Олексій.

— То може потягнемо його, мокрого і холодного, пішки через усе Запоріжжя? — роздратувалася Аня.

От чоловіки! Глибоко в душі вона відчула, що жалкує про те, що з ними був брат Павла. Їй випала нагода, нехай і така сумна, побути наодинці з чоловіком, у якого закохана…

Коли приїхало таксі, водій не встиг нічого запитати, бо Олексій тицьнув йому грошей та коротко пояснив ситуацію. Чоловік погодився й не став сперечатися. Посадили Пашу на заднє сидіння. Аня зняла з себе пуховика, обгорнула ним Пашу, зав’язавши рукави попереду, а Олексій своєю курткою обмотав йому ноги.

— Я сяду поряд із ним! — одразу сказала Аня.

Павло вже прийшов до тями, і навіть здавався зовсім тверезим. Він мовчки дивився у вікно, не звертаючи уваги на промерзле тіло та одяг, який прилипав до шкіри. Але Аня, сидячи поруч, відчувала, як тремтіло його тіло.

Коли обережно торкнулася плеча, Паша повернувся до неї та із сумом поглянув у вічі. Вона провела рукою по змерзлій шиї долонею, обійняла та легенько потягнула до себе. Він не пручався, і поклав голову біля її грудей. Светр одразу став холодним від дотиків вологого волосся. Байдуже! Аня лагідно погладжувала пасма, у яких заплутався пісок. Хотіла бути потрібною, і саме це відчуття зараз наповнювало її.

Потроху, тремтіння вщухало. Паша нерухомо сидів в обіймах дівчини, яку ще вчора так зухвало й грубо спровадив. Він не витримав ночі вдома на самоті. О другій годині, розпивши половину пляшки бренді, яке залишилося після дня народження, пішов гуляти містом. Не помічаючи часу, дійшов до набережної. Навкруги було тихо та спокійно. Жодна людина не заважала слухати хвилі, вітер і власні думки. Ці думки повільно вбивали його. Витискали з нього всі соки, висмоктували енергію, затягували в полон депресії.

Самотність… Вона не рятує, вона поглинає. Перебуваючи наодинці із власною душею, не кожен у змозі потоваришувати з нею. Самотні люди часто вдаються до крайнощів, не уявляючи, що поряд є ті, кому вони не байдужі, кому вони потрібні…

Горе та відчай здатні зламати найміцнішу людину. Здатні змінити почуття до всесвіту, життя, самого себе.

***

Таксі швидко привезло їх до будинку, де жила Аня. Олексій допомагав Павлу піднятися на третій поверх, поки вона бігла вперед, щоб відчинити двері. А заодно й у ванній кімнаті відкрити кран з гарячою водою. Бо, як завжди, буде довго стікати, поки піде тепла.

— Іди в душ, погрійся трохи. Я тим часом приготую тобі чай. А нам каву, — гостинно запропонувала Олексію увійти у квартиру.

Павло мовчки зняв мокрі чоботи та пальто й віддав Ані. Його трохи хитало в різні боки, але він намагався контролювати ходу.

— Тільки благаю, не засни у ванній, — жартівливо попросила, усміхнувшись. — Я пошукаю тобі одяг, мали залишитися якісь речі батька. Переодягнешся та ляжеш у ліжко спати. Добре?

Паша кивнув. Обертаючись до брата, запитально поглянув на нього. Олексій підійшов та поклав руку на плече:

— Не хвилюйся, я почекаю тут. Якщо Аня не проти? — перевів погляд на хазяйку дому. Та знизала плечима й усміхнулася.

— Звичайно, залишайся. Раптом він почне хуліганити, одна я з ним не впораюсь, — слова були схожими на жарт, але Олексій так серйозно подивився на неї, що аж зніяковіла. — Годі стояти на порозі, хлопці. От постійно вам потрібен наганяй!

Вона квапливо зняла взуття та попрямувала на кухню, ставити чайник. Підготувавши три чашки на столі, побігла до спальні шукати речі. Колись Аня жила тут з родиною, але батьки розлучилися, у кожного тепер була нова сім’я, а квартиру залишили доньці.

Діставши з коробки синю футболку та спортивні штани, перевірила, чи досі речі пахли пральним порошком. Наче все добре. Зітхнула… На переживання не залишалося часу. Лише зараз почала усвідомлювати, що в її ванній був чоловік, у якого давно закохана. Потім він буде лежати на її ліжку, вкриватися її теплою м’якою ковдрою з малюнками ромашок… Боже, навіть не встигла застелити постіль! Нашвидкуруч заправила ліжко та повернуся на кухню, де чекав Олексій.

«Зміню простирадла, коли Павло вип’є чаю й трохи прийде до тями» — подумки заспокоїла себе.

Олексій вже налив кип’яток у чашку та зробив чай, поки Аня була в кімнаті.

— Нам ти пропонувала каву? — усміхнувся дівчині, коли та, немов вітер, залетіла в кухню.

— Так, зараз зроблю, — ввічливо відповіла, здивувавшись спокійному настрою Олексія. — Віднеси Павлу речі та рушник. Скажи, що вони чисті, випрані.

Хлопчина кивнув. Поправивши волосся попелястого відтінку, мигцем глянув на Аню та пішов стукати до брата.

За мить почулася приглушена розмова, і Олексій швидко повернувся до кухні.