Глава 6. Бути потрібною

Поки Аня струшувала з рук та обличчя Павла пісок, Олекса подякував службам, що приїхали на допомогу, й викликав таксі.

— Як його везти мокрого? — сам до себе запитав.

Але Аня відразу відреагувала, почала підводити Павла на ноги, а Олексій підскочив та притримав брата під спину.

— Ми знімемо куртки та обмотаємо його, щоб міг сісти на сидіння, а водію дамо більше грошей, — наче плануючи це все життя, спокійно сказала дівчина, заглядаючи на обличчя Паші.

— Але ви змерзнете! — насупився Олексій.

— То може потягнемо його, мокрого і холодного, пішки через все Запоріжжя? — роздратовано промовила Аня.

От чоловіки! Вона подумки зрозуміла, що жалкує про те, що з ними брат Павла. Їй випала нагода, нехай і така сумна, побути з чоловіком, в якого закохана…

Коли приїхало таксі, водій не встиг нічого запитати, бо Олексій відразу тицьнув йому гроші та коротко пояснив ситуацію. Чоловік погодився й не став сперечатися.

Аня швидко зняла з себе пуховика, обгорнула ним Павла, зав’язавши рукави попереду. Олексій своєю курткою обмотав ноги брата. Посадили його на заднє сидіння.

— Я сяду поряд з ним! — одразу сказала Аня.

Павло вже прийшов до тями й навіть здавався зовсім тверезим. Він мовчав, дивлячись у вікно. Складалося враження, що він не звертав уваги на промерзле тіло та одяг, який прилип до шкіри. Але Аня, сидячи коло нього, відчувала, як тремтіло його тіло.

Обережно торкнулася вологого плеча. Чоловік повернув до неї голову та сумно подивився в очі. Вона провела рукою по крижаній шиї, притиснула долоню та легенько потягнула його до себе. Павло не пручався, поклав голову біля її грудей. Светр одразу став холодним від вологого волосся. Байдуже! Аня ласкаво погладжувала пасма, в яких заплутався пісок. Вона хотіла бути потрібною, і саме це відчуття зараз наповнювало її.

Потроху, тремтіння Паші зникало. Він тихенько сидів в обіймах дівчини, яку ще вчора так зухвало й грубо спровадив від себе.

Він не витримав ніч вдома. О другій годині, розпивши половину пляшки бренді, яке залишилося після дня народження, пішов гуляти у місто. Не помічаючи часу, дійшов до набережної. Навкруги було тихо та спокійно. Жодна людина не заважала йому слухати хвилі, вітер і власні думки. Ці думки повільно вбивали його. Витискали з нього всі соки, висмоктували енергію, затягували в полон депресії.

Самотність. Вона не рятує, вона поглинає. Перебуваючи наодинці з власною душею, не кожен у змозі потоваришувати з нею. Самотні люди часто вдаються до крайнощів, не уявляючи, що поряд є ті, кому вони не байдужі, кому вони потрібні…

Горе та відчай здатні зламати найміцнішу людину. Здатні змінити почуття до всесвіту, життя, самого себе.

Таксі швидко привезло їх до будинку, де живе Аня. Олексій допоміг Павлу піднятися на третій поверх, поки дівчина побігла вперед, щоб відчинити двері у квартиру й, заодно забігти до ванної кімнати та відкрити кран з гарячою водою, бо як завжди буде довго стікати, поки піде тепла.

— Йди в душ, погрійся трохи. Я тим часом приготую тобі чай. А нам каву, — Аня гостинно запропонувала Олексію увійти всередину.

Павло мовчки зняв мокрі чоботи та пальто, й віддав дівчині. Його трохи хитало в різні боки, але він намагався контролювати свою ходу.

— Тільки благаю, не засни у ванній, — жартівливо попросила Аня. — Я пошукаю, десь залишався одяг батька. Перевдягнешся та ляжеш у ліжко, спокійно спати. Добре?

Паша кивнув, обертаючись до брата. Олексій підійшов ближче, поклав руку на плече.

— Не хвилюйся! Я буду тут. Чекатиму. Якщо Аня не проти? — питально подивився на володарку дому. Та знизала плечима й усміхнулася.

— Звичайно, залишайся. Раптом він почне хуліганити, одна я з ним не впораюсь, — слова були схожі на жарт, але Олексій серйозно подивився на Аню, так, що та зніяковіла. — Годі стояти на порозі, хлопці. От постійно вам потрібен наганяй!

Вона швиденько зняла взуття та попрямувала в кухню. Поставила чайник на вогонь, приготувала три чашки.

У спальні довго шукала батьківські речі. Колись Аня жила тут з родиною, але батьки розлучилися й у кожного тепер нова сім’я. А квартиру залишили доньці. Діставши з коробки синю футболку та спортивні штани, понюхала, чи досі речі пахнуть пральним порошком. Наче все добре. Зітхнула. На переживання не залишалося часу, і лише зараз почала усвідомлювати, що в її ванній чоловік, у якого вона давно закохана. Потім він буде лежати на її ліжку, вкриватися її теплою м’якою ковдрою з малюнками ромашок.

Господи, навіть не встигла застелити постіль! Квапливо заправила ліжко та повернуся на кухню, де чекав Олексій. «Зміню простирадла, коли Павло вип’є чаю й трохи прийде до тями» — подумки заспокоїла себе.

Олексій вже налив кип’яток у чашку та зробив чай, поки Аня була в кімнаті.

— Нам ти пропонувала каву? — усміхнувся дівчині, коли та, немов вітер, залетіла в кухню.

— Так. Зараз я зроблю, — ввічливо відповіла, здивувавшись спокійному настрою Олексія. — Віднеси Павлу речі та рушник. Скажи, що вони чисті, випрані.

Хлопчина кивнув, поправив своє, ніби сіре волосся, мигцем подивився на Аню зеленими очима та пішов стукати до брата.