Колись у минулому

Оксана блискучими очима споглядала за парами, що поступово формувались на танцювальному майданчику. Ведучий оголосив фінальний танець. Ніч добігала свого завершення. 

Дівчина ніяково розгладила складки на сукні. Марина всміхнулась їй, проходячи повз, тримаючи за руку Олега. Оксана відповіла на ту посмішку легким помахом руки. 

Усі повільні танці цього випускного вечора Оксана танцювала з кимось. Хлопця в неї не було, а от охочих потанцювати — достатньо. Їй самій не вірилось, та на кожний повільний танок вона отримувала запрошення. Дівчина стояла, немов квітуча трояндочка. Сяяла очима.

І от цей останній танок. Матвій підійшов до неї уперше за вечір. І простягнув свою руку. Не вагаючись, Оксана відповіла на таке неочікуване запрошення. 

Вони кружляли в повільному танку. Матвій міцно тримав її за талію. Вона відчувала силу його рук та тепло тіла.

Чи то в знаки далося виснаження від емоцій випускного балу, чи то щось інше. Та серце Оксани забилось сильніше. Гаряче тепло здійнялось тілом унизу живота.

Ошелешена незвичними відчуттями, вона продовжувала обіймати хлопця за плечі. Це ж Матвій. Кумедний хлопчик, гострий на язик. Та все ж Матвійчик, з яким було так весело сміятись із дивних прізвищ вчителів. Той самий з яким якось доводилось їздити на змагання з брейн-рингу та на олімпіаду з фізики.

Танок закінчився. Матвій узяв її руку та ніжно поцілував кінчики пальців. Оніміла від здивування, Оксана знайшла в собі сили всміхнутися.

Рій подружок закружляв навколо неї. Усі сміялись та щось вигукували. Оксана струсила головою, розганяючи дивні думки. Це був танок. Не більше й не менше. Танок із Матвієм. Приємним веселим хлопцем. І все!

Відчуття в тілі розвіялись, наче роса на сонці. Усі побігли стрічати ранішню зорю. Матвій тримався осторонь. Невже це дивне почуття було тільки її власним?

Часу на роздуми зовсім не лишилося, юність вимагала радіти кожній миті цього чудового життя.