Розділ 5. Остання межа

— Ні, це вже ні фіга не смішно, — знервовано прогарчала я, жбурнувши телефон в подушку. На жаль, перед тим не загасила екран, тож коли гаджет упав ним догори — все ще бачила селфі Діви Кей у її інстаграмі.

Ти диви! Ця неадекватна, розбещена, скажена істеричка справді була першокласною майстринею вдавати перед іншими бубочку, раз жоден з мільйонів її фанатів навіть не здогадувався, яка гнила мармиза насправді під цією сонцесяйною маскою супер-зірки. І зараз активно демонструвала, що навіть її селфі із театрально заплаканим личком може бути зворушливо-прекрасним. Настільки, що під цим дописом емоції підписників просто вирували! Адже Діва Кей так щиро ДІЛИЛАСЯ своїм болем через те, що її серце розбите, і можливо, зараз настав кінець великому коханню, яке змушувало колись те саме серденько так радісно калатати.

А все з вини якоїсь вискочки-студентки, яка звабила її нареченого… «можливо, тепер вже навіть колишнього нареченого!» — трагічно писала вона, додаючи кілька ридаючих емоджі.

З цього речення я, до речі, примарно припустила, що ректор справді досі не прибігав до Діани миритися, з квітами та ювеліркою в зубах. І це, певно, її особливо бісило. Трясця, а ж збіса знайомий почерк! Ці аб’юзери, які полюбляють тримати свою жертву на психологічному повідку, справді збіса однакові… І однаково бісяться, коли розуміють, що улюблена іграшка може зірватися з гачка. Адже їм зазвичай здається, що прив’язали партнера достатньо сильно, і можуть тепер витворяти буквально будь-яку гидку дичину, а ті однаково нікуди не дінуться!

Звісно, з мого боку якось зарано робити такі глибокі висновки, коли сама я поглянула на цих двох зовсім поверхнево. Але позбутися очевидних болісних асоціацій було складно.

Проте…

Я б цілком могла абстрагуватись від цих особистих проблем ректора та його нареченої, які були суто їхніми розбірками між собою.

Якби не одне «але»:

Строчачи свої сльозливі дописи про «зламане жіноче щастя та нестерпний біль з цього приводу», та паскуда регулярно мене тегала, даючи всій своїй мільйонній підписоті посилання на мою сторінку в інстаграмі!

Як не складно здогадатись, після першого такого допису я, прокинувшись, побачила лавину коментарів, що бажали мені померти найбільш болючим способом. А ще — репостів моїх фото в сторіз, де мене, «паршиву хвойду», активно проклинали за всі можливі та неможливі гріхи.

Звісно, я не стала довго думати, перш ніж зайти в налаштуванні, і спочатку закрити коментарі…  а за хвилину то й поготів знесла профіль. Натомість лишила собі резервний — фейк з котиком на аві та трьома дописами, де були фото рибок, квіточки і горобців, що їли крихти хліба на набережній. І, власне, саме з цього резервного профілю тепер «насолоджувалась» тим, як продовжувало палати від нових дописів Діви Кей, які вона періодично постила, витягуючи зі своїх фанів співчуття до себе та щиру ненависть до мене. І, звісна річ, наступним таким дописом стало обсмоктування того, що я видалила свою сторінку. Чим, згідно її «логіки», повністю визнавала свою «провину»!

«Бо ясно, що її совість замучила, адже тим, в кого вона чиста, приховувати нічого і видалятись причин немає!» — переконливо заявляла Діана. Абсолютно не згадуючи, що сама по собі навала тролів, які обсирають тебе в комментарях твоєї сторінки та репостять твої фото з побажаннями смерті — взагалі жодним чином не є причиною видалити профіль!

Проте гадаю, вона розуміла, що навіть видаливши основну сторінку, я стежу за усім з фейкової. Тож продовжувала живити котел інтернет-булінгу. Ну, або просто бажала дорозтоптувати свою жертву, аби хтось з її найактивніших фанів справді штовхнув мене в метро під поїзд, якщо вже я не зроблю цього сама!

Чи варто казати, що тепер мене, таку «супер-зірку», почали впізнавати на вулицях навіть за межами кампусу? Єдине, що мені лишалось, це якнайменше виходити, а коли вже треба — на пари дістатись, наприклад — то тільки насунувши на голову каптура і надівши окуляри в роговій оправі, зі звичайним склом. Трохи згодом, мабуть, варто буде спробувати змінити стрижку та пофарбувати волосся. Але не зараз — коли увага до мене трохи спаде, активна хвиля срачу мине, і за тим, що я робитиму, не слідкуватимуть. Бо зараз, коли ця історія на піку, зміну зачіски хтось точно помітить, сфотографує, викладе в мережу, і вся «зміна іміджу заради маскування» буде марною.

Всі ці дні ми з ректором, зрозуміло, не просто не перетинались, а навіть не обмінювались жодними повідомленнями в месенджерах. Бо мало що — ще б якийсь гакер-фанат Діви Кей зламав аккаунти когось із нас, і боронь боже знайшов би хоч якісь переписки з обговоренням чого завгодно! Тоді б точно була мені Голгофа, ще й зі спаленням! Очевидно, пан Череда розумів це не гірше за мене. Та тільки все хороше якщо не закінчується, то, принаймні, іноді робить перерву. І цією «перервою» в моєму житті мав стати офіційний фуршет, на якому повинні бути присутні керівництво університету і найкращі студенти випускного курсу. Тобто так, серед них і я!

Три дні. До цього «урочистого свята» лишалося три дні.

Навіть якщо я за весь вечір не підійду до ректора ближче, ніж на десять метрів. Навіть якщо ми навмисне уникатимемо навіть поглядів, і дивитимемось куди завгодно, окрім одне одного.

Хтось однаково знайде якісь ракурси для знімків, що згодяться на пару дописів для «Кафедри срачів». На яку Діана, навіть не сумніваюсь, підписана та уважно стежить. Втім…

Я знову взяла до рук телефон, який сиротливо валявся на подушці, та глянула на її допис. Залайканий. З купою коментарів підтримки їй та побажань всіх можливих лих мені. Навіть смішно! Всіх цих фанатів майже не збентежило коротке відео, на якому вона нападає на мене в коридорах академії. Хай навіть на тому відео не було кадру з її ляпасом, та й говорила вона достатньо тихо, аби камера не записала всього того, що вона мені говорила… але ж все одно, там же, трясця, було прекрасно видно, що ця жінка — анітрохи не мімімішна позитивна квіточка! Проте всі ці люди однаково захищають її, розуміють, відчувають емпатію саме до неї, своєї кумирки.