Розділ 55: Високі гості та маленька леді Амелія

Замок Валлен вирував урочистою, але водночас дуже теплою метушнею. Через два тижні після народження донечки до маєтку прибули найшановніші гості, на яких чекала вся родина.

З самого ранку над головною вежею замайоріли парадні стяги. На затишній внутрішній терасі, прикрашеній живими білими трояндами, Марта накрила багатий стіл із найкращими південними наїдками, солодкими пирогами та витриманим вином.

Сонце м'яко зігрівало мармурову підлогу, коли з боку головних воріт лунали урочисті звуки рогу. На подвір'я замку в'їхав величний ескорт під імператорськими прапорами.

Дядько-імператор та Дамен Восс особисто прибули на південь, щоб привітати Келя та Вікі з довгоочікуваним поповненням і познайомитися з новонародженою маленькою леді, яку назвали Амелією.

Кель та Вікі вийшли на парадний ґанок. Вікі мала чудовий, відновлений вигляд у сукні з ніжної волошкової парчі, а Кель у парадному камзолі стояв поруч, тримаючи за руку трирічного Аміра. Маленький лорд поважно тримав свій дерев'яний меч, міцно притискаючись до батьківської ноги.

Імператор, скинувши важкий дорожній плащ, ступив на сходинки з теплою, щирою посмішкою. У його погляді більше не було державної суворості — лише батьківська гордість за племінницю та її родину.

— Келю, Вікі! — мовив Володар, міцно обнімаючи спочатку племінника, а потім дбайливо цілуючи руку Вікі. — Серце радіє бачити ваш дім у такому мирі та розквіті.

Дамен Восс, як завжди статний, стриманий і елегантний, підійшов слідом. Його суворий погляд пом'якшав, коли він опустився на одне коліно перед своїм похресником: — Привіт, маленький воїне, — з посмішкою мовив Дамен, подаючи Аміру невеликий, але витончено оздоблений шкіряний щит із гербом. — Бачу, ти справно вартуєш замок.

— Я охороняю маму й Амелію! — гордо відповів Амір, показуючи свій подарунок Грому, який поважно обнюхав гостей.

Коли всі перемістилися до затіненої альтанки в саду, Марта з особливим трепетом і обережністю винесла новонароджену Амелію. Маленька леді, сповита в мережива, затишно сопла, підставляючи крихітні рожеві щочки теплому літньому бризу.

Імператор обережно підійшов ближче. Його велика, звикла до зброї та імператорської печатки долоня з неймовірною ніжністю торкнулася крихітного кулачка дівчинки. Малюк, ніби відчувши рідну хоч і не по крові людину, солодко потягнувся й розплющив свої ясні, глибокі оченята.

— Вона дивовижна, — тихо промовив Імператор, і в його голосі пробриніла щира розчуленість. — У ній видно сталеву породу Валленів, але м'якість і краса — повністю твої, Вікі. Амелія стане справжньою окрасою нашого роду.

Дамен Восс, спостерігаючи за цим, підняв кришталевий келих і повернувся до Келя та Вікі: — За малюка Амелію! Нехай її життя буде сповнене світла, а цей замок завжди залишається фортецею непорушного кохання.

— За Амелію! — підтримав тост Імператор.

Кель пригорнув Вікі за талію, відчуваючи, як її рука знаходить його долоню. Амір поруч завзято показував Дамену, як він уміє тримати щит, а Амелія на руках у Марти спокійно посміхалася уві сні.

Цей день став ще одним великим святом у житті маєтку Валлен — день, коли вищі правителі держави зібралися не заради війни чи політики, а заради простого, величного родинного щастя.

Святковий обід у затіненій альтанці тривав до самого вечора. Дзвін кришталевих келихів, теплий сміх та щирі розмови витіснили з думок будь-які спогади про колишні тривоги та політичні заколоти.

Імператор, який зазвичай ніс на своїх плечах важкий тягар управління державою, сьогодні щиро відпочивав душею. Він довго розмовляв із Келем про розбудову південних земель, цивільні справи та врожай, періодично з батьківською теплом поглядаючи на маленьку Амелію, яка спокійно дрімала в плетеній колисці поруч із Вікі.

Тим часом Дамен Восс знайшов собі іншого співрозмовника. Він опустився прямо на м'яку траву біля Аміра, допомагаючи трирічному лорду будувати високу фортецю з дерев'яних кубиків та камінців.

— Амелія ще зовсім маленька, хресний, — серйозно мовив Амір, викладаючи камінчик на вершину вежі. — Вона тільки їсть солодку кашку, спить і трохи сопе. Але коли вона виросте, я навчу її їздити на коні!

Дамен стримано посміхнувся, дбайливо поправляючи завалившийся кубик: — Це дуже важливе завдання, юний лорде. Але пам'ятай: справжній лицар повинен не лише вчити, а й оберігати. Твоя сестричка завжди має відчувати, що за твоєю спиною вона як за кам'яною стіною.

— Як за татом? — допитливо схилив голівку Амір.

— Саме так. Як за татом, — ствердно кивнув Дамен, поглянувши на Келя.

Коли вечірній прохолодний вітер приніс із моря перші зорі, гості почали готуватися до відпочинку у відведених для них покоях замку. Дядько-імператор перед сном ще раз підійшов до Вікі, дбайливо поклавши руку їй на плече.

— Дякую тобі, Вікі, — тихо промовив Володар. — Ти дала Келю не просто родину. Ти дала йому дім і повернула йому душу. Те, що я бачу сьогодні тут, — це найвища цінність, яку ми мусимо берегти.

— Цей дім належить усім нам, Ваша Величносте, — м'яко відповіла Вікі, з повагою схиляючи голову.

Пізньої ночі, коли замок остаточно поринув у тишу, а гостей огорнув солодкий сон після довгої дороги, Кель і Вікі залишилися самі у своїй спальні.

Амір уже давно спав у дитячій під наглядом Грома, а крихітна Амелія затишно сопла у своїй мереживній колисці поруч із батьківським ліжком.

Кель тихо підійшов до дружини, яка стояла біля вікна й спостерігала за місячною доріжкою на морській гладі. Він просунув руки вздовж її талії, притягуючи Вікі до своїх гарячих грудей і закопуючись носом у її пахуче волосся.

— Про що ти думаєш, моє сонце? — прошепотів лицар, опускаючи поцілунок на її шию.

— Про те, як дивовижно склалася наша доля, — відповіла Вікі, накриваючи його великі долоні своїми. — Здається, ще зовсім нещодавно ми виборювали кожен день мирного життя. А зараз у нас є все: наш замок, наші вірні друзі, наш син... і наша маленька Амелія.