Розділ 53: Солодкі примхи літнього вечора

Друга вагітність значно відрізнялася від першої. Якщо з Аміром Вікі могла кілограмами їсти свіжі персики, соковиті сливи та кислі ягоди, то цього разу фрукти її майже не приваблювали. Натомість маєток Валлен просочився зовсім іншими спокусившими ароматами.

З замкової кухні дедалі частіше доносилися пахощі свіжої ванільної випічки, рум'яних круасанів із джемом та пухких пудингів. А в спекотні південні полудні Вікі мала ще одну особливу, маленьку пристрасть — солодкий лід, приготовлений зі свіжовичавленого фруктового соку та м'яти, який для неї спеціально охолоджували в глибоких замкових льохах.

Того полудня спека сягала свого піку. Вікі сиділа в затінку високої мармурової альтанки, тримаючи в руках кришталеву піалу з замороженим бруснично-м'ятним соком. Дівчина з насолодою смакувала прохолодну солодкість, відчуваючи, як приємна свіжість розливається тілом. На ній була легка біла сукня, яка підкреслювала уже чималий, округлий животик.

Поруч на килимі Амір заповзято будував фортецю з гладеньких морських камінців під пильним наглядом Грома.

— Мамо, а що це ти їси? — допитливо запитав трирічний лорд, витираючи чоло крихітним кулачком і підбігаючи до матері.

— Це солодкий лід, мій любий, — з посмішкою відповіла Вікі, зачерпуючи ложечкою трохи яскраво-рожевого льоду й обережно даючи спробувати синові.

Амір кумедно зажмурився від холоду, а потім його оченята радо спалахнули: — Ого, який солодкий! Сестричці теж подобається?

— Дуже подобається, — засміялася Вікі, м'яко гладячи свій живіт. — Вона починає весело штовхатися щоразу, коли я з'їдаю трохи льоду або куштую Мартині духмяні булочки.

У цей момент до альтанки зайшов Кель. Лицар щойно повернувся з тренувального майданчика гарнізону. На ньому була легка сорочка, а вологе волосся злегка злипалося на чолі від спеки. Проте в руках він дбайливо тримав невелику плетену таріль, накриту білосніжною серветкою.

— Я почув від Марти, що дехто у цьому замку знову вимагає солодкого частування, — з теплою посмішкою промовив Кель, присвоюючись на одне коліно біля крісла дружини.

Він підняв серветку, відкриваючи ще гарячі, рум'яні булочки з корицею та заварним кремом, від яких ішов неймовірно апетитний аромат.

Очі Вікі радо сяйнули: — Кель! Ти найкращий чоловік у світі!

Вона не втрималася й одразу взяла одну пишну булочку, із солодким зітханням надкушуючи її. Кель із неймовірним захопленням і ніжністю спостерігав, як його завжди стримана й велична леді з дитячим захватом смакує випічкою, залишаючи на губах трохи цукрової пудри.

— Я готовий обійти всю імперію й вивчити рецепти всіх пекарів, аби тільки бачити цю посмішку, — прошепотів Кель, просунувши руку й обережно витираючи пудру з її нижньої губи, після чого накрив її вуста довгим, ніжним поцілунком.

— Мамо, тато, діліться булочкою! — задерикувато вигукнув Амір, утискуючись між батьками й викликаючи у них щирий, щасливий сміх.

Оповитий ароматом ванілі, прохолодою фруктового льоду та теплом турботи, цей спекотний літній день став ще одним солодким спогадом у їхній довгій, щасливій історії.

Сонячні промені повільно перекочувалися через високі крони замкового саду, малюючи ажурні тіні на мармуровій підлозі альтанки. Спека поступово відступала, поступаючись місцем прохолодному вечірньому бризу з моря.

Амір, з'ївши свій шматочок духмяної булочки, із задоволеним белькотінням умостився біля Грома. Погладжуючи густу шерсть пса, трирічний лорд швидко заснув просто на м'якому килимі, виснажений літніми забавами. Гром лише обережно поклав свою важку морду біля його ніжок, пильно стережучи дитячий сон.

Кель пересів до Вікі, дбайливо притягуючи дружину до себе. Він просунув руку за її спину, підтримуючи її втомлені від важкості животика плечі, а другу долоню знову поклав на її округлий живіт.

— Здається, маленька леді дійсно цінує твої нові смаки, — з м'яким смішком прошепотів лицар, відчуваючи, як під його великою долонею виразно й ритмічно штовхається дитина. — Після солодкого льоду й кориці вона влаштовує тут справжні танці.

— Вона просто відчуває, як про неї піклуються, — з ніжністю відповіла Вікі, накриваючи його пальці своїми й солодко припадаючи щокою до його шиї. — Знаєш, з Аміром усе було інакше... Постійна тривога, невідомість, страх за майбутнє. А зараз я відчуваю такий абсолютний, непорушний спокій. Бо знаю, що за цією стіною — ти.

Кель занурив обличчя в її м'яке, пахуче волосся, вдихаючи знайомий аромат трояндової води та теплої випічки.

— Я присягнувся захищати твій спокій, Вікі. І доки я дихаю, жодна тінь не впаде на наш дім, — прошепотів він, цілуючи її в скроню. — Незабаром наша родина стане ще більшою. Капітан гарнізону вже сміється, що мені доведеться будувати додаткове крило замку для нових спадкоємців.

— Додаткове крило? — Вікі легенько піддражнила чоловіка, посміхаючись. — Ви натякаєте, лорде Валлен, що ми не зупинимося на донечці?

— Я лише кажу, що щастя у цьому замку забагато не буває, — з палаючою, пристрасною посмішкою відповів Кель, повертаючи її обличчя до себе й накриваючи її вуста глибоким, палким поцілунком.

У цьому поцілунку змішалися прохолодна солодкість фруктового льоду, аромат кориці та глибоке, зріле кохання двох сердець, які більше ніколи не знали сумнівів.

Коли сутінки остаточно огорнули замок Валлен, Кель дбайливо підхопив на руки заснулого сина, а другою рукою міцно та обережно підтримував Вікі, ведучи її до маєтку під зоряним південним небом.