Розділ 48: Свято перших днів

Замок Валлен осяявся яскравим ранковим сонцем, яке грало на золочених рамах картин і кришталевих люстрах головного залу. Сьогоднішній день був особливим — маєток готувався до обряду хрещення та офіційного наречення маленького спадкоємця.

Хоча великі гучні бенкети були не за смаком ні Келю, ні Вікі, ця подія мала зібрати найближчих людей: відданих офіцерів гарнізону, Марту, яка стала для родини справжньою берегинею, та лікаря, який приймав пологи.

З самого ранку в кімнатах вирувала приємна метушня. Марта прасувала білосніжне мереживане вбрання для Аміра, а покоївки прикрашали зали свіжими білими трояндами та гілками мирта.

У спальні Вікі стояла перед великим дзеркалом, застібаючи ґудзики на елегантній сукні з ніжної смарагдової парчі. Сукня ідеально підкреслювала її відновлену фігуру, а плавність ліній і пишні груди надавали їй особливої, жіночної величності.

Кель підійшов ззаду, застебнувши на її шиї тонку золоту цепочку з кулоном у формі родинного герба Валленів. На ньому був парадний лицарський камзол глибокого синього кольору із срібним шиттям, і він виглядав неймовірно статно й суворо — доки його погляд не зустрівся у дзеркалі з очима Вікі.

— Ти сліпиш мої очі, леді Валлен, — з теплою посмішкою прошепотів він, цілуючи її у відкрите плече.

— А ти виглядаєш як справжній господар цього замку, лорде Валлен, — дражнячись, відповіла Вікі й обернулася до нього, поправляючи срібний затискач на його комірі. — Амір уже готовий?

— Марта якраз завершує його вбрання. Наш маленький лорд терпляче зносить усі ці стрічки й мережива, але, здається, уже починає вимогливо сопіти.

У цей момент Марта обережно занесла малюка. Амір у своєму білосніжному хрестильному вбранні виглядав мов ангелятко: його темно-сині очі з цікавістю роздивлялися світ навколо, а крихітні ручки тягнулися до золотого кулона на шиї матері.

Коли родина спустилася до домашньої каплиці маєтку, усе було готове. Священник прочитав стародавні молитви, благословляючи маленького Аміра Валлена на довге, чесне й щасливе життя. Навколо панувала атмосфера урочистості та глибокого, світлого миру.

Після обряду на сонячній террасі влаштували затишний обід. Гості піднімали келихи за здоров'я малюка та міць роду Валлен.

Кель тримав сина на руках, з гордістю приймаючи поздоровлення від своїх бойових побратимів. Поруч сиділа Вікі, радісно спостерігаючи, як її чоловік — колись суворий і закритий воїн — з такою ніжністю й обережністю заколисує їхнього сина. А біля їхніх ніг, мов непорушна варта, поважно лежав Гром, чекаючи на свій святковий шматочок частування.

Цей день став ще однією яскравою сторінкою в їхній новій історії — історії родини, сповненої світла, захисту та незламного кохання.

Після завершення святої таємниці в каплиці, коли гості зібралися на затишній сонячній терасі, Кель підняв келих і, переглянувшись із Вікі, оголосив про прийняте рішення.

Вибір хресних батьків не викликав жодних сумнівів, адже це було вирішено ще на самому початку цього шляху. Вікі згадала той теплий вечір, коли вона тільки-но оголосила про свою вагітність і взяла непохитну обіцянку з Дамена Восса, що саме він стане хресним батьком для її майбутнього малюка. Дамен, хоча й мусив ненадовго відлучитися до столиці у державних справах, надіслав особистого гінця із розкішним подарунком для похресника — старовинним оберегом із дорогоцінним камінням та клятвою завжди бути надійним захисником і опорою для Аміра.

А от стосовно хрещеної матері молодята навіть довго не роздумували. Нею стала Марта — людина, яка огорнула Вікі материнською теплотою в найважчі хвилини, дбала про її здоров’я протягом усього терміну та першою прийняла маленького лорда на свої руки.

Коли Кель поважно промовив її ім'я перед усіма присутніми, стара служниця від несподіванки й розчулення аж сплеснула долонями. Вона притиснула фартух до обличчя, а з її очей рясно покотилися сльози щирого щастя.

— Ваша милість... та хіба ж я заслужила таку честь? — тремтячим голосом мовила Марта, дивлячись на подружжя.

— Ви заслужили це більше за будь-кого, Марто, — м'яко мовила Вікі, підходячи ближче й обережно беручи її за руки. — Ви вже давно стали для нашої родини рідною людиною. І для Аміра ви будете найкращою, найдобрішою хрещеною матір'ю у світі.

— Дякую вам, мої любі... Дякую, — прошепотіла Марта, з молитовним трепетом приймаючи сповитого малюка на руки й цілуючи його в рожеву щічку. — Присягаюся, я берегтиму його як власну дитину.

Кель з гордістю спостерігав за цією зворушливою картиною, легенько пригортаючи Вікі за талію. Усі пазли великого щастя нарешті склалися в єдину, непорушну картину, осяяну теплотою справжньої любові, відданості та сімейного затишку.

Сонце поступово схилялося до горизонту, заливаючи терасу м'яким, бурштиновим сяйвом. Гості, розчулені й втомлені святковою метушнею, повільно розходилися, залишаючи маєток у вечірній тиші.

Марта, сяючи від щастя й гордості за свій новий статус хрещеної матері, дбайливо допомогла вкласти маленького Аміра в його мережива у дитячій кімнаті. Вона тихо наспівувала стародавню колискову, заколисуючи малюка, а Гром, як завжди, влігся поруч із колискою, вважаючи це своїм найважливішим обов’язком.

Вікі та Кель вийшли на відкритий балкон своєї спальні. Прохолодний вечірній бриз з моря приємно освіжав розпашілу шкіру, розвіваючи шовкові гардини.

Вікі спиралася на перила, спостерігаючи, як перші зорі займаються на темніючому небосхилі. На ній вже була легка нічна сукня, а вологе після купання волосся пахло польовими квітами. Кель підійшов ззаду, обнявши її за талію та притягнувши до своїх широких, теплих грудей.

— Ти стомлена, моє сонце? — тихо прошепотів він, цілуючи її в шию.

— Трохи... але це така солодка втома, Кель, — посміхнулася Вікі, відкидаючи голову йому на плече. — Спланувати це свято, побачити радість Марти, знати, що Дамен підтримав нас... Усе здається таким правильним, ніби кожна деталь нашого життя нарешті опинилася на своєму місці.