Розділ 42: Перше дихання весни та солодке очікування

Після бурхливого весілля, яке місцеві слуги та гарнізон ще довго з посмішкою згадували в розмовах, маєток повернувся до свого тихого, розміреного життя. Останні дні зими остаточно розчинилися у м'якому південному сонці. Повітря над морем стало теплим, а в саду розквітли перші підсніжники та дикий мигдаль, огортаючи замок солодкуватим ароматом.

Вікі, яка вже йшла на восьмий місяць вагітності, значну частину дня проводила на веранді або в сонячній дитячій кімнаті, яку Кель закінчив облаштовувати з особливою ретельністю.

Животик леді Валлен став уже зовсім великим і круглим, тож кожна прогулянка вимагала зусиль. Проте дівчина не сиділа на місці. Вона любила спостерігати з балкона, як Кель на подвір'ї тренує молодих рекрутів, або слухати, як Гром — той самий весільний вовкодав, який тепер не відходив від неї ні на крок — тихо хропе біля її ніг.

Одного такого сонячного дня Кель повернувся з ранкового обходу гарнізону раніше, ніж звичайно. Знявши важкий лицарський плащ і вимивши руки, він тихо увійшов до спальні.

Вікі сиділа у глибокому кріслі біля відчиненого вікна, з якого доносився шум морського прибою. На її колінах лежало крихітне мереживне чепчикове вбрання, яке вона дбайливо вишивала гладдю. Побачивши чоловіка, дівчина відклала голку й сяюче посміхнулася.

— Ти сьогодні швидко, мій лицарю, — м'яко мовила вона, простягаючи до нього руки.

Кель підійшов, опустився на коліна біля її крісла й дбайливо пригорнув дружину до себе, цілуючи її в щоку та вдихаючи знайомий аромат польових квітів і сушень.

— Я квапився до тебе й нашого малюка, — прошепотів він, опускаючи велику, теплу долоню на її животик. — Як ви почуваєтеся? Маленький бешкетник не надто тупцює сьогодні?

— Сонце його заколисало, — засміялася Вікі, накриваючи його рукавицю своєю долонею. — Але вранці він вимагав від Марти свіжих суниць. Бідній Марті довелося відправляти гінця до південних парників!

Кель тихо засміявся, прихиляючись чолом до її живота.

— Я віддам наказ розбити власний суничний сад прямо під твоїм вікном, щоб гінцям не доводилося їздити за тридев'ять земель.

У цей момент малюк всередині ніби почув батьків голос і виразно, впевнено штовхнувся прямо під долоню Келя. Лицар на мить застиг, а потім підвів погляд на Вікі, і в його блакитних очах знову спалахнуло те трепетне захоплення, яке щоразу змушувало її серце калатати швидше.

— Він стає сильнішим із кожним днем, — мовив Кель з гордістю. — Справжній маленький воїн.

— Або маленька принцеса з дуже непокірним характером, — грайливо зауважила Вікі, поправляючи пасмо його волосся. — До речі, Кель... ми досі не обрали ім'я.

Запитання зависло в повітрі, наповнюючи кімнату особливим, затишним трепетом. Обидва розуміли, що день зустрічі з дитиною наближається з кожним новим світанком, і цей останній місяць очікування стане для них найважливішим випробуванням і найвищою нагородою за всі пройдені страждання.

Кель на мить замислився, смакуючи кожне слово, а потім на його обличчі розквітла найтепліша, найніжніша посмішка. Він підвівся з колін, сів на краєчок крісла поруч із нею й обережно обняв її за плечі, притягуючи до своїх грудей.

— Амір... — тихо, вишукано промовив лицар, ніби випробовуючи ім'я на міцність. — Звучить гордо, благородно й сильно. Як ім'я майбутнього захисника, у жилах якого тече кров воїнів та імператорів. Мені дуже подобається, моє сонце.

Він опустив погляд на її округлий животик і м'яко погладив його великим пальцем:

— А Амелія... — Кель прошепотів це ім'я з такою трепетною ніжністю, що Вікі мимоволі розчулено усміхнулася. — Амелія Валлен. Це ім'я звучить мов легкий морський бриз або ніжна мелодія. Воно личить маленькій принцесі, яка неодмінно буде такою ж красивою й розумною, як її мати.

Вікі задоволено прихилила голову до його міцного плеча, відчуваючи повне умиротворення.

— Виходить, ми домовилися? — з посмішкою запитала вона, погладжуючи його долоню. — Амір або Амелія.

— Домовилися, леді Валлен, — погодився Кель, цілуючи її у маківку. — Тепер нашому малюку залишилося лише вибрати, ким з'явитися на цей світ — молодим лордом чи маленькою леді. А ми чекатимемо на нього з усім коханням, яке тільки є в наших серцях.

За обговоренням імен година пролетіла зовсім непомітно. Сонце повільно схилялося до горизонту, фарбуючи хвилі моря й білі стіни кімнати у ніжні рожево-золотаві відтінки.

Марта, яка тихо прочинила двері, аби принести свіжозварений трав’яний чай та свіжу випічку, зупинилася на порозі. Побачивши, як затишно вмостилися молодята, служниця лише розчулено зітхнула й легенько кашлянула, аби привернути до себе увагу.

— Ваша милість, пане Кель, — з теплою посмішкою мовила вона, ставлячи срібну тацю на маленький столик. — Лікар прибув для вечірнього огляду. Каже, що хоче переконатися, як почувається наша леді після нещодавніх «весільних пригод».

Кель дбайливо допоміг Вікі випростатися в кріслі, підклавши під її спину м’яку оксамитову подушку, і цілував її пальчики:

— Я буду поруч, моє сонце.

Лікар — сивочолий, спокійний чоловік, який знав родину Імператора вже багато років — ретельно й без поспіху оглянув Вікі. Він послухав ритмічне, часте стукотіння маленького серця всередині, перевірив пульс дівчини та з задоволенням похитав головою.

— Усе ідеально, леді Валлен, — поважно мовив він, ховаючи свої інструменти до шкіряного мішечка. — Дитина росте міцною та активною. Проте восьмий місяць вимагає від вас більшого відпочинку. Менше хвилювань, більше спокійних прогулянок у саду й обов'язково міцний сон.

— Я особисто простежу за кожним приписом, лікарю, — суворо, але з посмішкою запевнив Кель, проводжаючи його до дверей.

Коли в кімнаті знову запанувала напівтемрява, освітлена лише м’яким сяйвом перших вечірніх свічок та відблісками каміна, Кель повернувся до дружини. Він розплів її зачіску, дозволяючи густому русявому волоссю розсипатися по плечах, і обережно підняв Вікі на руки, щоб перенести на ліжко.