Розділ 41: «Втрачена» леді та її чотириногий супутник

Поки в саду спалахувала справжня паніка, а вчені стратеги розробляли плани пошукових операцій, Вікі навіть гадки не мала, який хаос спричинила її коротка відсутність.

Спочатку дівчина справді збиралася спуститися до моря — свіжий солоний бриз вабив її, а від гучної музики й нескінченних тостів трохи паморочилася голова. Проте, зробивши лише кілька кроків уздовж стежки, вона раптом почула життєрадісне, глухе гавкання зі сторони далекого кутка маєтку, де розташовувалися вольєри зі сторожовими псами.

Фруктові примхи вагітності на сьомому місяці раптово поступилися місцем новій, не менш непереборній забаганці — їй терміново захотілося попестити собак!

Змінивши траєкторію, Вікі, граціозно припіднімаючи край білосніжної сукні, попрямувала прямо до вольєрів. Там її зустрів величезний, кудлатий сторожовий пес на ім'я Гром — грізний вовкодав, якого побоювалася навіть частина гарнізону. Проте перед вагітною леді пес миттєво перетворився на лагідне цуценя: він радо закрутив хвостом, влігся на спину й почав підставляти живіт.

Вікі з дитячим захопленням провела з ним добрі пів години, повністю забувши про час, свічки й гостей.

І ось саме в той момент, коли знесилені й охоплені повним розпачем Кель, Дамен та Імператор у супроводі прислуги повернулися до похмурого бенкетного столу, з боку темного саду повільно випірнула знайома постать.

Вигляд у нареченої був, м'яко кажучи, незабутнім.

Її розкішна весільна сукня із завищеною талією була геть забруднена відбитками брудних лап, на ніжній шовковій тканині стирчала шерсть, а зачіска з квітами трохи збилася набік. Але найдивовижнішим було інше: тендітна Вікі, перебуваючи на сьомому місяці вагітності, тримала цього величезного сторожового пса під передні лапи й наполегливо волокла його за собою! Гром, здивований такою увагою, слухняно й кумедно перебирав задніми лапами по плитці, поки дівчина буквально тягнула його до загального столу.

Підійшовши до столу з псом у руках, Вікі зупинилася й здивовано оглянула пригнічених, похмурих чоловіків, які сиділи згаслими поглядами в повній тиші.

— А що сталося? — тихо й щиро запитала вона, перевівши погляд із Келя на дядька-Імператора.

Від раптового запитання ніхто з чоловіків навіть голови не підвів — вони були надто занурені у свій важкий розпач, вважаючи, що їм уже мерещаться рідні голоси.

Лише Марта, яка стояла поруч із тацею й плакала у хустинку, на автопілоті, не дивлячись на джерело звуку, пригнічено відповіла:

— Ох, дитинко... Леді Вікі зникла! Увесь гарнізон підняли, пан Кель самі на себе місця не знаходить, шукаємо по всіх скелях...

Вона нарешті повернула голову, щоб подивитися, з ким розмовляє, і слова застрягли у неї в горлі. Марта витріщила очі, рот її повільно відкрився, а таця в руках небезпечно захиталася.

До неї тільки зараз почало діходити, ХТО саме стоїть перед нею, звідки в неї забруднена сукня й кого вона тримає під мишки.

— Л-леді... Вікі?! — нарешті вичавила з себе служниця, а її зойк змусив Келя, Дамена й Імператора одночасно підскочити на місці мов ужалені.

Кель, Дамен та Імператор застигли на місці, мов укопані. Реакція чоловіків на цю картину була сумішшю абсолютної приголомшеності, полегшення та шоку.

Першим оговтався Кель. Побачивши свою «зниклу» вагітну дружину цілою, неушкодженою й із гігантським сторожовим волкодавом під пахвами, який безпорадно перебирав задніми лапами по плитці, лицар зробив кілька важких, непевних кроків у її бік. Його блакитні очі, у яких ще секунду тому палав крижаний розпач, розширилися від дива.

Вікі ж, абсолютно не розуміючи, чому на неї всі дивляться так, ніби вона повернулася з того світу, лише трохи схилила голову набік, підтягнула вище ошелешеного пса й здивовано перепитала:

— М?

— М?! — нарешті вичавив із себе Кель, підбігаючи до неї. — Вікі! Боже мій, Вікі!

Він дбайливо, але рішуче підхопив величезного Грома під живіт і м'яко поставив його на всі чотири лапи, звільняючи руки дружини. Пес, відчувши свободу, радісно вильнув хвостом, облизав Келю щоку й влігся біля ніг вагітної леді, ніби так і треба.

Кель негайно впав перед нею на коліна, обережно опускаючи тремтячі долоні на її кругленький животик, а потім пригорнув дівчину до себе, занурюючись обличчям у м'які складки її заплямованої лапами весільної сукні.

— Де ти була?! — прошепотів він, і в його голосі виразно відчувалися сльози полегшення. — Ми ж обшукали геть усе! Ми думали... ми думали, з тобою сталося найстрашніше!

Дамен Восс, який увесь цей час заворожено спостерігав за діями своєї колишньої дружини, раптом не втримався й важко, але щиро засміявся, закриваючи обличчя рукою. Пристрашний Головнокомандувач північного фронту, який ще хвилину тому був готовий підняти на ноги всю армію, просто хитав головою:

— Вона була у вольєрах... З собаками... На сьомому місяці вагітності, у весільній сукні, тягнула волкодава за передні лапи...

Імператор, чиє обличчя досі зберігало сліди перенесеного переляку, важко опустився назад у крісло, схопив келих із вином і випив його одним великим ковтком.

— Вікі... — м'яко, але з награним докором мовив дядько, піднімаючи палець. — Ти ледь не звела в могилу свого чоловіка, мене й увесь вищий офіцерський склад цієї держави!

Вікі розгублено покліпала сіро-зеленими очима, подивилася на брудні відбитки лап на своїй білосніжній сукні, потім на Келя, який досі міцно обіймав її за талію, і тихо, зніяковіло мовила:

— Але ж... Гром так сумував! Йому теж хотілося на свято... А тут стільки персиків...

Кель підвівся з колін, витираючи рукою сльозу щастя, і просто занурився в її вуста тривалим, ніжним поцілунком, остаточно розвіюючи всі залишки кошмару цього вечора.

Вікі з радісною полегкістю відповіла на його поцілунок. Вона заплющила очі й обвила тендітними руками шию Келя, повністю розчиняючись у його теплоті й турботі. Усі похмурі погляди, що ще мить тому висіли над бенкетним столом, розвіялися мов ранковий туман.