Розділ 39: День весілля

Ранок весільного дня зустрів південне узбережжя сліпучим сонячним світлом і легким, теплим бризом. Море грало смарагдовими барвами, а повітря було наповнене солодким ароматом розквітаючих мигдалевих дерев. Усі тривоги й поспіх попередніх тижнів розчинилися в урочистому піднесенні, що панувало в маєтку.

У кімнаті Вікі панував легкий розмитий хаос. Марта та дві молоді покоївки дбайливо закінчували останні приготування.

Коли Вікі нарешті встала перед великим дзеркалом, Марта розчулено приклала долоню до губ. Наречена виглядала дивовижно чарівно. Білосніжна сукня із завищеною талією з ніжного шовку спадала м'якими хвилями, дбайливо підкреслюючи її округлий вагітний животик. Русяве волосся було частково зібране у вишукану зачіску з переплетеними дрібними білими квітами, а на пальчику сяяв блакитний сапфір. Вона була втіленням ніжності, спокою та чистого, материнського сяйва.

У двері тихо постукали, і на порозі з'явився Імператор. Побачивши племінницю, монарх на мить застиг, а його зазвичай суворі очі зволожилися від батьківської гордості.

— Ти неймовірно красива, Вікі, — тихим, здригнувшимся від зворушення голосом мовив він, підходячи й простягаючи їй лікоть. — Твій батько пишався б тобою цієї хвилини так само, як пишаюся я. Час іти. Наречений вже збився з ніг від очікування.

Невелика старовинна каплиця на березі моря була вбрана весняними квітами та білими стрічками. Зібралися лише найближчі: близькі друзі, командування гарнізону, Марта та віддані слуги.

Коли важкі дубові двері прочинилися, і Вікі під руку з Імператором зробила перші кроки по пелюстках троянд, Кель, який стояв біля вівтаря, затамував подих.

Лицар виглядав величним і суворим у своєму парадному темному камзолі, але коли його погляд зустрівся із сіро-зеленими очима Вікі, усе його обличчя осяялося такою безмежною любов'ю, що гості мимоволі розчулено усміхнулися. Його серце калатало частіше, ніж у найзапеклішому бою.

Імператор дбайливо переклав тендітну долоню племінниці у міцну, теплу руку Келя, тихо мовивши:

— Бережи її. І бережи ваше дитя.

— Збережу життям, Ваша Величність, — непохитно відповів лицар.

Священник розпочав свячену службу. За вікнами каплиці тихо шуміли морські хвилі, ніби підпеваючи урочистим словам.

Коли настала мить виголошення клятв, Кель взяв обидві руки Вікі у свої, дивившись їй прямо в душу:

— Я, Кель, беру тебе, Вікі, за свою законну дружину. Обрікаюся захищати тебе, кохати, бути твоєю опорою в біді та радості, у темряві й у світлі. Мій меч, моє серце й моє життя віднині належать тобі й нашій дитині.

Вікі посміхнулася через сльози щастя, її голос лунав чисто й упевнено:

— Я, Вікі, беру тебе, Кель, за свого чоловіка. Дякую тобі за порятунок, за твоє вірне серце та дім, який ти мені подарував. Я присягаюся бути тобі вірною коханою, дружиною та матір'ю наших дітей на все наше життя.

Коли священник оголосив їх чоловіком і дружиною перед богом та людьми, Кель обережно, з неймовірною трепетністю притягнув Вікі до себе. Його поцілунок був довгим, ніжним і глибоким, запечатуючи їхню обітницю назавжди.

У цей момент малюк під серцем Вікі виразно й радісно штовхнувся, змусивши молодят одночасно засміятися прямо під час поцілунку.

— Він теж складає клятву, — тихо прошепотів Кель їй у губи, опускаючи долоню на її животик.

Зала вибухнула щирими аплодисментами, вигуками вітання та сльозами радості. Наречена й наречений, тепер уже офіційно чоловік і дружина, виходили з каплиці під дзвін весільних дзвонів, назустріч своєму новому, спільному та безмежно щасливому майбутньому.

— Леді Вікі... — тихо й з посмішкою промовив Кель, трохи відсторонившись і закохано дивлячись у її сяючі очі. — Як тобі твій новий статус?

Вікі розправила плечі, грайливо й водночас із неймовірною величчю поправила м'які складки білосніжної сукні на животику. Вона оглянула присутніх гостей, де дядько-Імператор радісно піднімав келих, а Марта витирала сльози щастя, і знову зустрілася поглядом зі своїм чоловіком.

На її обличчі розквітла найщасливіша, найтепліша посмішка, а в сіро-зелених очах спалахнула справжня жіноча гордість.

Вона підняла підборіддя й голосно, чітко, так, щоб чув кожен присутній у каплиці та за її межами, мовила:

— Віднині й назавжди — Вікі Валлен!

Це прізвище пролунало під склепіннями як клятва, як символ її порятунку, її волі та її справжнього дому. Вона більше не була беззахисною полонянкою чи дівчиною, якою маніпулювали інші. Вона стала законною дружиною першого лицаря південного гарнізону, коханою жінкою й майбутньою матір'ю.

Кель від цих слів аж подих перехопив. Його серце забилося з шаленою силою, а на вустах з'явилася посмішка невимовної гордості. Він міцно, але обережно пригорнув її до своїх грудей, опускаючи обличчя в її запашне волосся.

— Леді Валлен... — тихо, з тріпотом у голосі прошепотів він їй прямо у вушко. — Звучить як найпрекрасніша музика у світі. Дякую тобі за це, дружино.

Гості вибухнули новою хвилею радісних вигуків і аплодисментів, а молодята, міцно тримаючись за руки, зробили свої перші кроки назустріч новому життю — як родина Валлен.

Стоячи трохи віддалік разом із вищим офіцерським складом, Дамен Восс мовчки спостерігав за цим сліпучим святом.

Коли дзвінкий, сповнений гордості голос Вікі пролунав над каплицею, оголошуючи її нове прізвище, він повільно опустився за свій стіл. У його руках був важкий срібний келих із вином.

Колись давно він вважав її своєю власністю, прагнув підкорити й утримати поруч будь-якою ціною. Але зараз, дивлячись на те, як вона сяє біля Келя — вільна, кохана, із соковитим білосніжним вбранням, що ніжно підкреслювало її вагітність, — Дамен відчував лише глибокий, спокійний жаль за минулими помилками й щиру, чисту радість за свою колишню дружину.

Вона нарешті знайшла дім, у якому її не ламали, а берегли мов найцінніший скарб.

Дамен трохи підняв кубок у повітрі, адресуючи цей мовчазний тост молодятам. На його зазвичай суворому, посіченому шрамами обличчі з'явилася ледь помітна, але неймовірно тепла й щира посмішка.