Розділ 38: Сміливе рішення та поспіх кохання

Зима поволі добігала кінця, і вологе південне повітря вже дихало першим, ледь помітним теплом прийдешньої весни. Животик Вікі став уже зовсім кругленьким і виразним, нагадуючи про те, що до появи малюка залишалося трохи більше ніж два місяці. Вона пересувалася повільно й граціозно, а Кель не зводив із неї очей, слідуючи за нею мов тінь і підхоплюючи під лікоть при найменшому русі.

Проте одного сонячного ранку, коли вони разом снідали на веранді, Вікі раптом відклала ложку з медом, уважно подивилася на свій вагітний животик, а потім — прямо в блакитні очі Келя.

В її сіро-зелених очах спалахнув той самий рішучий, бешкетний вогник, який Кель вже навчився впізнавати зі страхом і захопленням одночасно.

— Кель, — урочисто й без жодних вступів мовила вона. — Ми маємо одружитися. Не негайно, але точно до того, як народиться наша дитина.

Кель, який саме робив ковток духмяного чаю, на мить поперхнувся й обережно поставив чашку на стіл.

— Моє сонце, — дбайливо промовив лицар, підсуваючись ближче й бережно беручи її маленьку долоню у свої великі руки. — Ми ж планували влаштувати пишне весілля восени, коли ти повністю відновлюєшся після пологів, а малюк трохи підросте... Щоб ти могла одягнути найрозкішнішу сукню, щоб не втомлювалася від довгої церемонії...

— Ні! — перебила його Вікі, мотаючи головою, від чого її русяві кучері кумедно розсипалися по плечах. — Я не хочу чекати осені! Я хочу стати твоєю дружиною перед богом, людьми й моїм дядьком-Імператором саме зараз! І я хочу, щоб наша дитина народилася в офіційному шлюбі, а не чекала цілий рік!

Вона опустила погляд на свій животик і м'яко погладила його:

— І взагалі... чому це я не можу одягнути розкішну сукню? Мій животик не робить мене менш красивою! Навпаки, це найпрекрасніша прикраса, яку я коли-небудь мала. І я хочу, щоб на наших весільних портретах ми були втрьох!

Кель дивився на неї, і його серце стискалося від неймовірного тепла. Вона стояла на своєму з такою зворушливою, дитячою щирістю й водночас жіночою гідністю, що чинити опір було просто неможливо. Та й чи хотів він чинити опір? Для нього не було більшого щастя, ніж назвати її своєю законною дружиною якомога швидше.

— Ти впевнена, що витримаєш свято? — все ж таки з легким хвилюванням запитав він, цілуючи її пальчики. — Тобі потрібен спокій, а весілля — це клопоти, гості, сукня...

— Я витримаю все, якщо поруч будеш ти, — впевнено посміхнулася Вікі, прихиляючись до його плеча. — До того ж у нас є Марта, є підлеглі дядька... Ми не будемо робити пишний бал на три дні. Зберемо лише найближчих, розпишемося в нашій капличці біля моря й влаштуємо затишну вечерю.

Кель засміявся, загортаючи її у свої міцні обійми й опускаючи підборіддя на її маківку.

— Ну що ж, леді Вікі... Якщо такий наказ моєї королеви — я не смію перечити. З цієї хвилини починаємо підготовку. У нас є лише кілька тижнів!

Вікі радісно вигукнула й міцно обійняла його за шию, цілуючи у щоку. Замок, який тільки-но звик до спокійного ритму вагітності, знову поринув у приємні, весільні клопоти, готуючись до події, яка мала закріпити їхнє щастя раз і назавжди.

Підготовка до весілля розпочалася миттєво й перетворила маєток на осередок галасливої, але дивовижно теплої метушні.

Найпершим викликом, як і передбачав Кель, стала сукня. Місцеві кравчині, викликані до замку наступного ж дня, спочатку розгубилися: пошити весільний наряд для нареченої на сьомому місяці вагітності за лічені тижні здавалося майже неможливим завданням. Проте Вікі чітко знала, чого хоче. Вона відмовилася від важких корсетів та тугих шнуровок, обравши легкий, спадаючий білосніжний шовк із завищеною талією в грецькому стилі. М'які складки тканини ніжно огортали її округлий животик, підкреслюючи природну жіночність та сяйво майбутньої матері.

Кель тим часом особисто контролював прикрашання каплиці біля самого берега моря. Він наказав вистелити дорогу до вівтаря пелюстками білих троянд і прикрасити важкі дубові двері гірляндами зі свіжої зелені та перших весняних квітів.

Імператор, дізнавшись про рішення племінниці, надіслав свій особистий кортеж із подарунками та грамотою, яка офіційно закріплювала за майбутньою дитиною всі родові привілеї й титули. Сам монарх обіцяв прибути точно в день церемонії, аби особисто вести Вікі до вівтаря.

Напередодні весілля, коли все вже було готове, Вікі сиділа на балконі й дивилася на вечірнє море. Хвилі тихо розбивалися об скелі, а прохолодний весняний вітер легко загравав із її волоссям.

Кель підійшов ззаду й обережно накинув на її плечі теплий оксамитовий плащ, загорнувши дівчину у свої обійми.

— Про що міркуєш, наречено? — стиха прошепотів він, цілуючи її у скроню.

— Про те, що це найкраще рішення у моєму житті, — м'яко відповіла Вікі, накриваючи його долоню на своєму животі. — Завтра я стану твоєю дружиною, Кель. Офіційно й назавжди.

— Ти завжди була моєю, Вікі, — тихо й з непохитною ніжністю відповів лицар. — А завтра про це дізнається весь світ.

Малюк під її серцем легко штовхнувся, ніби погоджуючись із словами батька, і закохані разом засміялися, зустрічаючи останню ніч перед своїм новим, спільним початком.