Глава 4

        Довга палиця з глухим стукотом заривалася в мокрий пісок, то випереджаючи на крок, то відстаючи на стільки ж. Колись Великий бог-муж, повернувшись із Йомі-но Куні, скупався в річці Татібана, щоб змити з себе скверну. Нині пані лисиця збиралася зробити те саме. Душа її потребувала очищення, оскільки вона вчинила вбивство, і не одне, а багато. Зваживши на це, потрібно добре вимити руки, шию, обличчя і прополоскати рот.

          Спустившись до швидкоплинної Хіро-гави, в круті береги якої міцно вчепилися корінням вікові сосни, вона увійшла в холодну воду, не подумавши навіть  зняти сандалії. Сонце стояло високо, і земля більше не була скута льодом. Сніг стрімко танув усюди – носився по поверхні гірського потоку, сплавляючись униз, або, причаївшись в улоговинах, млів під рясним промінням.

          Зачерпнувши в долоні води, пані Акемі обтерла з ніг і взуття засохлий бруд і омила руки по лікті. На протилежному березі прийшли на водопій олені. Вставши на коліна, вони витягували довгі жилисті шиї та пили, попирхуючи тоді, коли вода потрапляла у носа. Зворушлива картина! Іншим разом пані лисиця дивилася б на неї довго, прикипаючи серцем до тутешньої краси. Але, незважаючи на теплинь, що розливалася  у повітрі, річкова вогкість пробирала її до кісток. Слід було завершити місорі в найкоротший час, інакше вона ризикувала заробити на старість гризь у кістках.

          Приготувавшись до завершального акту, жінка хлюпнула трохи води в розчервоніле обличчя і набрала її в рот.

     Скривилася. Виплюнула. Облизала язиком губи і знову жадібно припала до води.

     Воїстину на Оясіма коїлося щось недобре! Інакше навіщо одним предметам передавати свої якості іншим?

     Кожному відомо, що моря, які оточують благословенні острови з усіх боків, наповнені солоною водою, а річки – галасливі гірські річки – прісною. Але ж ні! Здійснюючи водні процедури, пані Акемі купалася саме в солоній: у ній мочила ноги та прочищала рота. Зі ще більшим подивом вона згадувала тутешню живність, що спустилася на водопій, аби  змочити ропою пересохле горло. А згадавши, знову звернула погляд на протилежний берег, щоб зайвий раз переконатися: чи, бува, не привиділося їй оленяче сімейство? 

     Берега видно не було.

     Солона вода тяглася в далечінь скільки бачило око, вливаючись у похмуре небо. Ясні чертоги мружилися, стуливши «повіки» і утворивши ними темну лінію горизонту. Явлені боги безсоромно підглядали за прекрасною купальницею у щілину, що утворилася між морем і небом. З шаленою люттю пані лисиця уявила собі, як ті, що знають про все на світі, рвуть кишки  з реготу, бачачи її розгублене обличчя. Усі! Усі, крім Ідзанамі, бо та міцно спить.

     Велика богиня-жона бачила сон – пані лисиця у цьому не сумнівалася. Вона переживала ті фрагменти свого життя, які сміливо можна назвати «минулим», і вони вражали її анітрохи не менше, ніж якби все те відбувалося з нею тут і зараз. Вона марила, відчуваючи то крижаний жах, від якого наяву землю сковувало льодом і засипало  снігом, то пекучий біль, що викликав весняну ринву. Нині Намі була не Намі, а Ідзанамі-но камі, обравши божественну іпостась і відкинувши все людське. Поза всяким сумнівом, вона бачила кошмари і несправедливо мучила ними оточуючих.

     Сни Ідзанамі мали певний сюжет, події в якому стрімко розвивалися. В результаті вони повинні були привести її до того стану, що передував її новому народженню. Вона мала згоріти, а разом з нею і все суще! Тож не дивно, що на зміну зимі дуже скоро прийшла весна, а за нею, нетерпляче наступаючи своїй попередниці на п’яти, поспішало спекотне літо. Настане день, коли нестерпна спека зітре з обличчя Оясіма все живе і перетворить її на купу попелу. «Ах, який непростий і болісний кінець! – подумалося пані лисиці. –  А все ж йому можна запобігти. Ідзанамі має прокинутися від сну, щоб все знову стало на свої місця...» 

     То чому Нічній Пані не дозволити керувати своєю вотчиною? Для чого вона взагалі прийшла у цей світ, якщо не скеровувати чужі сновидіння? Тільки вона здатна розбудити Велику богиню-жону. Пані Акемі не вперше зверталася думками до свого призначення, і лише першочергові справи змушували її зволікати з прийняттям остаточного рішення.

     Вибравшись на берег, вона знову повернулася до моря, що розтеклося перед нею.

     А все-таки, що це все означає? Перехід від снігової зими до спекотного літа вона могла пояснити без особливих зусиль, ґрунтуючись лише на власних спостереженнях – подіях, відображених у небі Йомі-но Куні, яким вона стала мимовільним свідком. Але подібна метаморфоза – а саме, чудове перетворення річки на безкрає море – не мала під собою розумного пояснення. Світ навколо змінювався надзвичайно швидко і являв їй об’єкти, які мали б бути далеко звідси. Тепер до них було рукою подати, а перспектива подальших  змін змушувала лісову пані думати швидше.

     Все, що потрібно – спокійне місце, де вона може влаштуватися на ніч. Їй навіть спало на думку повернутися в поселення садзае і усамітнитися в тій самій землянці, де вона провела кілька щасливих годин разом з паном Мамору, віддаючись любовним пестощам? Щасливі спогади могли б налаштувати її на потрібний лад, і вона цілком змогла б задрімати, перетягнувши усе, що її турбує, з яви в сон. З’явившись перед Ідзанамі в колишньому образі старшої сестрички, вона розкриє їй справжній стан справ і цим врятує світ від загибелі.

     Навіть якщо повертатися в минуле не захочеться, ніщо не завадить їй вирити звичайну нору і влягтися там.

     Проте нервовий стан, у якому перебувала пані лисиця, сну не віщував. Вона могла не спати ще досить довго, перш ніж втома звалить її з ніг і дозволить забутися звичайним сном, позбавленим сновидінь.

     Такого допустити не можна! Не можна доводити себе до такого стану знемоги, коли розум не підкоряється волі і мріє лише про відпочинок. За таких умов вона буде безсила і управляти снами не зможе. Тільки перебуваючи в бадьорому стані духу і убезпечивши себе від усього, що здатне потурбувати, можна приступати до творчості. Повний спокій є обов’язковою умовою успіху.