Розділ 19

Езра

Після сварки з Алесс, я повернувся до клубу.

Довго не міг заспокоїтись... Довго не міг зрозуміти, що відбувається і чому так різко, дівчина змінила свою думку.

Вона відмовила мені у допомозі, намагалася порвати, проганяла…                              

Але я бачив по її очах, що не хоче всього цього. Бреше.            

Алесс ... Не любити її було просто неможливо. Красива… Мила… Ніжна… Добра…

Коли вона дивилася на мене своїми великими, сірими очима… я тонув у них і втрачав себе.

Так, певною мірою я був егоїстом... Егоїстом, бо знав, що вона не бачила світу, не бачила інших хлопців і не могла зрозуміти, хто і що краще. І я тішився з того, що побачив її першим, що першим схопив у свої руки і забрав собі…

Вона найкраще що було в моєму житті… Вона все моє життя і навіть більше… Тому я з упевненістю міг сказати, що готовий боротися за неї, за її кохання та цей погляд…

Я хочу, щоб вона була зі мною все життя… Завжди… Тільки вона. І щоб вона там не говорила, як би не чинила опір, я все одно, заберу її собі.

Вранці я збирався поговорити з її батьком. Жорстко поговорити. Потім розповісти все Уго, і повідомити йому про наші плани з Алесс.

Потім я мав намір все ж таки орендувати підібрану квартиру і придбати все необхідне для того, щоб надалі Алесс було зі мною комфортно і добре.

Я знав, що доб'юся свого… Я був упевнений у тому, що в нас з Алесією все буде і думав про це, довго думав, намагаючись насолодитися цією думкою…                                     

А потім сталося те, чого я ніяк не очікував.                          

До мене в клуб з'явився якийсь тип, помахав перед моїм обличчям жетоном поліцейського і виклав мені підозри про побиття якоїсь невідомої мені людини.

Звісно, я не погодився. Опирався.              

Мене скрутило четверо. І то, лише після того, як проти мене використовували перцевий балончик і електрошокер.

Дісталося мені пристойно.                                                       

Я знепритомнів.                          

А коли перейшов до тями, зрозумів що перебуваю за ґратами.

Я сидів у окремій камері. На всі мої прохання пояснити, що відбуватися і покликати старшого мені нічого не відповідали, а  тупо ігнорували.

А потім я побачив її… Велію Джоберті і моє серце на мить завмерло. Я відразу зрозумів, що щось не так і це мене дуже напружувало.

Жінка поводилася спокійно та впевнено. Кілька разів вона посміхнулася до типу, який мене закрив, потім щось шепнула йому на вухо і нас залишили самих.

Я ближче підійшов до ґрат, схопився руками за залізні прути і спитав:

- Що ви тут робите?

- Дізналася, що ти тут, хотіла допомогти…, - кинула жінка.

- Дізналися? Як? Про те, що мене затримали, на паркані написано?

- Не зухваль, я тут, бо мене попросила Алесія…

- Алесс? Вона знає? Я хочу побачити її! – кинув.

- Пробач, Орсо... Але ти більше не побачиш мою дочку. Як і я, і всі інші... Сьогодні вночі Алесія втекла з дому. І зробила вона це з якимсь хлопцем, з яким в неї, виявляється, були стосунки!

Я сильніше стиснув ґрати.

- Ви брешете! Вона не могла цього зробити! – прогарчав.

- Я теж так вважала. Але сьогодні вранці, коли я увійшла до її кімнати, і прочитала записку, зрозуміла, що я і Марко… Ми загнали нашу дочку в глухий кут і змусили до таких крайніх заходів!

– Вона не могла цього зробити! – повторив впевнено та твердо. – І про якого хлопця взагалі йдеться? Алесс зі мною зустрічалася!

- Виявляється не тільки з тобою... Вона шукала вихід і допомогу, і знайшла його в особі людини, яка змогла їй це дати! Я не знаю, хто цей хлопець, але сподіваюся, відповіді ти знайдеш у цьому листі, – каже жінка, простягаючи мені конверт. - Мені не відомо, що між вами було і чому вона написала тобі цей лист, але я вирішила виконати прохання доньки, оскільки певною мірою вважаю себе винною в тому, що Алессії довелося втекти... Так само як і Дріні. Якщо у вас і були якісь стосунки, прошу залишити це в таємниці, щоб не ганьбити честь моєї дочки… Вона зробила свій вибір і я рада, що їй довелося хоч у такий спосіб відстояти своє право на свободу. Мій чоловік багато чого не знає, а Уго поготів... Тому, не роби нічого такого, що може змусити їх ще більше ненавидіти Алесію. Просто відпусти її і прийми те, що сталося.

Я нічого не розумів і якщо чесно, спочатку був шокований.

Алесс не могла втекти... З іншим. Вона мені обіцяла стосунки, подумати…

Хоча, її останні слова насторожували, все ж таки, я сподівався, що на неї хтось тисне... Що її батько дізнався  про наші зустрічі або вона просто злякалася. А тут виявляється таке…

- Ви брешете! – повторив я. Прокричав!