Розділ 5

Лазанья, бутерброди, відбивні, якийсь салат… Це не те, що часто їмо в ресторані ми, і до чого я звикла, але мені все сподобалося і було дуже смачно.                                               

Після короткої вечері при зірках, Езра прибрав залишки їжі в пакет, і ми разом лягли на покривало, поглянувши на нічне небо. Як же гарно…            

- Розкажи мені про себе, - попросив хлопець, перебуваючи надто близько до мене.

- Навіть не знаю, що розповісти... У моєму житті мало що цікавого. Можливо, цього так і не скажеш, адже в мене шикарний будинок, багаті батьки, прислуга, дорогий одяг і безтурботне життя… Але я б проміняла все це на свободу… На свободу у діях та виборі.                                         

- У тебе є вибір, - зауважує Езра.                                  

- Можливо. Але я не знаю, як ним скористатися… Як переступити через те, що мені вкладали в голову все життя.                             

- Ти боїшся батька, - раптом каже хлопець. - Він тебе б'є?                                               

- Різне бувало, - відмахуюсь. Говорити та згадувати про жорстокість батька не хотілося. Він завжди висікав із нас – дівчаток, всю «дур». - Більше діставалося Дріні, моїй старшій сестрі, але ми завжди були присутні під час покарання, тому для себе не хотіли такої долі та постійно слухалися.

- А що мати... Вона заступалася? - цікавиться холодно.           

- Моя мама хороша. Вона може допомогти, але не завжди... Коли батько на взводі, їй теж дістається, - ухильно відповідаю. Говорити про те, як усе було і описувати той біль, який доводилося пережити... Я не хотіла.                                            

Я взагалі не хотіла нічого розповідати, але мені потрібно було, щоб Езра зрозумів: ми живемо у цьому страху все життя. Тому взяти і так просто змінити все не можемо. Плюс ще батьківський вплив… Скільки вже він покарав людей, не прикладаючи до цього особливих зусиль… Я навіть боюся уявити, що буде з Езрою через його витівку за столом… Батько не простить йому приниження.                   

- Твій батько садист, ти це розумієш? – раптом каже Езра. У його голосі чулося невдоволення та злість. - Бити своїх же дітей та жінок… Це низько для чоловіка!

Я знаю. Але мовчу. Мені було страшно навіть думати про це, не те що говорити. Постійно переслідував якийсь страх, що батько може почути, може дізнатися… Як у випадку з цією поїздкою. Але на втечу з Езрою мене підштовхнув розпач. Розпач і кохання.

Незабаром приїде мій наречений, і я хотіла, щоб у мене залишилася хоча б пам'ять про Езру.

- Давай не будемо про це. Все дуже не просто ... - попросила.                              

- Ти не повинна погоджуватися на цей шлюб, - каже Езра.

- Якщо ти не зрозумів ... Мене ніхто і не питав, - сумно відповіла.             

- Тоді йди з того пекла. Тікай! - Занадто емоційно кидає хлопець.

- І куди я піду? Ти розумієш, що мене все життя тримали практично під замком? Я не ходила в садок, не відвідувала школу, як усі нормальні діти. У мене не було друзів і зараз нема… До кого звернутися за допомогою? – говорю приречено. - Думаєш, я не думала про це? Останні два роки я живу і мрію, що з'явиться моя старша сестра і забере мене з собою... Врятує з цього жаху... Але її немає! І я не знаю де шукати Дріну! - розкриваюся. Тримати все це в собі більше не було сил.

Езра обіймає мене за талію та притискає до себе. Втішно.

- Я можу допомогти тобі... У мене є маленька квартира... Не моя. Я її знімаю. Але все ж таки, там би тобі було безпечно… Я працюю. Отримую трохи, але на життя нам вистачило б, - раптом каже і я моє серце пропускає удар.

Нам?

- Ти серйозно? - уточнюю. Я не могла повірити. Він пропонує мені жити із ним?

- Так, Алес... Я хочу цього. Ти давно мені подобаєшся… Я б подбав про тебе, ніколи б не образив, – запевняє. - Знаю, що це дуже швидко, але ти подумай. Поки не пізно, ти можеш вибрати те, що потрібно тобі... Адже я знаю, що небайдужий тобі.

Я не сумнівалася в ньому... Не сумнівалася в жодному його слові. Тому що Уго розповідав про Езру як про людину слова. І можливо, якби я погодилася, у нас було б усе добре… Тільки от батько… Він би ніколи мені не пробачив цієї витівки. Він би знищив Езру і, зрештою, покарав би мене.

А я не хотіла, щоб Езрі завдали шкоди…

Батько може бути жорстоким... Дуже жорстоким, якщо його роздратувати.

Залишається варіант поїхати... Але куди й за які гроші...

Мама ніколи не підтримає моє рішення, навіть якщо я її попрошу. А брат... Я не хотіла вплутувати в цю історію Уго. Йому треба ще Мірелу захистити. Малій лише тринадцять і дівчинці потрібна підтримка брата. А якщо Уго допоможе мені, батько може жорстоко покарати його, позбавивши спадщини.

- Я не хочу ні для кого, бути тягарем. Тим більше тобі, – шепочу. – Ми майже не знайомі… А раптом, через кілька днів разом ти зрозумієш, що я не та, якою ти уявляв мене спочатку і…

- Не кажи дурниць, - обриває, підвівшись на руці і нависнувши наді мною. - Мені ніхто ніколи не подобався так, як ти, Алесіє... І тому я встряв у вашу розмову з батьком за столом. Я не хочу тебе нікому віддавати... І перш ніж ти щось заперечиш чи відмовиш, я попрошу не поспішати приймати будь-які рішення прямо зараз, - додає. – До того дня коли приїде твій наречений у нас є два тижні. Два тижні, за які ми можемо ближче познайомитись. Я приїжджатиму до тебе щовечора. Ми багато говоритимемо. Розповідати один про одного. Їздити кататися і просто знайомиться з тим життям, яке я можу запропонувати тобі. Якщо тобі це не сподобається або не захочеш продовження, просто скажеш мені. І я відступлю... Але зараз, я хочу поборотися за тебе... Я хочу щоб у тебе був вибір... А ще, прямо зараз, я хочу поцілувати тебе, - додає, а потім схиляється до моїх губ.