Глава 11-продовження

Там не було вечірньої сукні – моя і без того висіла в шафі, її я і збиралася вдягнути. Але Кас'ян виявився набагато тоншим стратегом. У коробці лежав неймовірний костюм-трійка з найтоншого, майже невагомого кашеміру благородного молочного відтінку: вільні штани палаццо, лаконічний топ і м'який подовжений кардиган.

Одяг для дому, але такий, що коштував кілька моїх місячних зарплат. Ідеальний баланс для зустрічі з юристами – без сухих офісних піджаків, але з абсолютним смаком і статусом.

Я витягла речі, і з горловини топа випала маленька бирка.

Мій розмір. Ідеально, один в один. Але жодного цінника.

Знизу були ще коробочки трохи менші. Білизна. Ідеальна, під топ. За ціною крила від літака.

Щоки знову зрадницьки спалахнули. Цей чоловік за кілька годин нашого знайомства встиг вивчити моє тіло так, ніби знав мене роки. Чи він просто звик оцінювати жінок одним поглядом – професійно, як і свої активи?

– Ого, яка краса, – Соня підбігла і помацала пальчиком м'яку тканину кардигана. – Ти будеш як королева, Ді. Тільки домашня.

– Тут і для тебе є, – помітила я м’який жовтий домашній костюмчик для мого маленького сонечка. Цей чоловік дійсно надто швидко думає! І надто гарно...

Ні, я не маю на це піддаватися. Він просто забезпечує свою помсту. Боже, але ж я розтану, звикну до такої турботи! І Сонька теж. Чорт.

Рівно за годину, зібравши волосся у високий, але тепер уже акуратний хвіст і вдягнувши кашеміровий сет, який сів наче на мене шитий, я зробила глибокий вдих. Костюм додавав упевненості, хоч і нагадував про те, чиї правила гри я приймаю.

– Соню, посидь тут із Батоном, добре? Мені треба спуститися у справах.

– Добре! – відгукнулася мала, уже ввімкнувши мультики на величезній настінній плазмі.

Саме в цей момент Кас’ян постукав у двері:

– Готова?

Я відчинила, одразу ж потрапивши в полон уважного погляду його брунатних очей.

Кас'ян окинув мене повільним, оцінювальним поглядом із ніг до голови. На секунду його очі затрималися на моїх відкритих ключицях, а куточок губ ледь помітно смикнувся вгору. Його розрахунок виявився правильним: кашеміровий костюм сів ідеально, підкреслюючи фігуру, але не виглядаючи зухвало. Проте під цим пильним поглядом мені здалося, що він бачить і ту саму мереживну білизну, яку сам же й обрав.

– Тобі личить, – тихо зауважив він, відступаючи на крок і звільняючи мені дорогу. Його голос звучав буденно, але в глибині очей промайнуло суто чоловіче задоволення. – Юристи вже чекають у кабінеті. Ходімо?

– Ходімо, – кивнула я, намагаючись, щоб голос не тремтів.

Ми рушили довгим коридором другого поверху, а потім спустилися вниз. Кас'ян ішов трохи попереду, і я мимоволі розглядала його широку спину під білою сорочкою. Поруч із ним я почувалася захищеною, хоч і розуміла, що цей захист тимчасовий.

Серце калатало просто шалено. Я йшла підписувати документ, який повністю змінить моє життя. І, здається, продавати душу Корсаку виявилося куди приємніше, ніж я уявляла всього кілька годин тому.

В приймальні біля дверей нас зустріли двоє чоловіків у строгих чорних костюмах з абсолютно непроникними обличчями. Побачивши нас, вони синхронно привіталися.

– Діано, це мої адвокати, – представив їх Кас'ян. – Вони підготували договір з урахуванням усіх наших домовленостей.

Він відчинив двері сканом долоні, і я увійшла першою. Кабінет Корсака вражав: величезний стіл літерой «Т» з темного дерева, кілька крісел, купа якоїсь техніки – екран на стіні, пульти, ноутбук. Жодних шаф з паперами.

Хазяїн розмістився по центру, я – навпроти адвокатів. Сіла, розгладжуючи складки на кашемірових штанах. Один із юристів підсунув до мене цупку папку.

– Доброго дня, пані Діано, – професійно посміхнувся він. – Перед вами повноцінний пакет документів, погоджений паном Корсаком. Перше – це загальний договір. Він вступає в дію з моменту підписання.

Я опустила погляд на першу сторінку лаконічного документа. «Генеральна угода про стратегічне партнерство». Звучало сухо, по-діловому, наче ми зливали дві великі корпорації, а не планували грати в кохання перед усім світом.