...

Метелик народився з одним крилом. Він сумував, спостерігаючи, як його друзі розмахують крилами під хмарами. Раптом над ним схилилась ромашка. Вона посміхнулась і, торкнувшись його крила своїм зеленим листям, ввічливо привіталася і запитала:

— Чому сумуєш, метелику?

 — О, — зітхнув метелик і розповів ромашці про свою біду. 

 —  Я можу це виправити, — відповіла квітка. — Моя пелюстка замінить тобі друге крило і ти літатимеш із своїми друзями, коли захочеш. 

Ромашка простягнула йому одну із своїх пелюсток. Метелик її приміряв й от диво, пелюстка ромашки стала йому другим крилом. Метелик радісно розмахував крильцями. Він закружляв довкола й спитав, як може їй віддячити.

На жаль, здійснити найзаповітніше бажання ромашки, яке не відрізнялось від метеликового, було неможливо. Коріння квітки сидить в ґрунті, й вона ніколи не підніметься в небо — побачити світ. 

Метелик задумався. Він хотів здійснити найзаповітніше бажання ромашки. Не знаючи, як це зробити, метелик полетів до друзів, але й вони не знали як квітці допомогти. Птах, пролітаючи повз метеликів, почув їхню розмову й підказав:

— Тільки сонечко зробить так, що квітка підніметься в небо й після прогулянки повернеться на галявину.

Подякував метелик птахові, змахнув крильцями та піднявся до сонечка.

— Пане сонечко, чи не могли б ви ромашці допомогти? — спитав метелик й розповів про найзаповітніше бажання ромашки. 

Вислухавши метелика сонечко відповіло:

— Звісно, можу. Коли я прокидаюся моє проміння дістає землі. Вранці я підхоплю ромашку, квітка підніметься по промінню до хмар й побачить світ. 

Метелик поспішив до ромашки. Він розповів, що вранці здійсниться її найзаповітніше бажання.

Щастю ромашки не було меж. Вона розквітла ще сильніше й постійно повторювала, як вдячна метелику. 

Дочекавшись ранку, ромашка, підхоплена промінням сонечка, піднялася, перебираючи корінчиками до хмар і побачила світ. Ввечері сонечко повернуло квітку на галявину.

З того часу сонечко забирало ранками ромашку й вони з метеликом стали друзями. 

Авторка: Інга Квітка.