Глава 6. Згадати все

Повернувшись до лабораторії, Фаелія поставила на стіл майже спустошений флакон з протизаплідними краплями, намагаючись відсторонитись від нав’язливих думок про те, для чого король їх використовує. Чомусь одразу згадалась леді Траменор, з котрою зустрілась перед дверима кабінету. Проте, разом з цим згадалось й те, що ця леді взагалі-то заміжня. Мало що вона робить в палаці: можливо у справах. Але все одно чомусь було неприємно.

– Щось не так? – миттю підмітив її настрій вчитель.

– Ні! Все гаразд! – натягнувши на обличчя усмішку, замотала головою Фаелія й спробувала увести тему в інше річище: – Я навіть поговорила з Його Величністю щодо тера Парелла. Ввечері його мають відпустити за моєї присутності.

– Тобто, він погодився? – дещо здивувався Анґрод.

– Так. Але за умови укладання якоїсь магічної угоди, – знизала плечима дівчина.

– О! Я вже злякався, що король просто так погодився, – задоволено ледь не потирав руки алхімік.

– Що ви маєте на увазі? – Фаелія здивовано війнула бровами, вигнувши їх так, наче птах збирався злетіти, але передумав.

– Тільки те, що хоча б Його Величність подумав про безпеку однієї надто безтурботної дівчини. А це, – вхопив він, зітхнувши, принесений флакон, – нюанси холостяцького життя. Ти ж вже готувала протизаплідні краплі? – спитав, навіть не дивлячись на неї.

Червоніти вона не збиралась, оскільки – так! Готувала! Як з’ясувалось, в Еліоні це були чи не найзатребуваніші краплі. Місто велике – народу багато, й не всі спішили обзаводитись дітьми. Це була розплата за роки колотнечі. Поки при владі був Таріон Мунвард, податки були такими шаленими, що дешевше було платити алхімікам за те, щоб запобігти народженню дітей, аніж потім пнутись з останніх сил дати їм гідне життя. Потім: повстання, громадянська війна, розруха. Люди лише почали оговтуватись після всього й не спішили вірити в те, що цей спокій надовго.

– Звісно, – кивнула Фаелія й знов скривилась, кинувши погляд на пляшечку. – Хочете, щоб я зробила?

– Зроби! Все необхідне ти знайдеш в червоній шафі, – повернув він їй флакон. – А я поки займусь підготовкою інгредієнтів для омолоджувального, й зроблю невеличку замальовку, щоб тобі легше було зрозуміти принцип зміни структур деяких речовин.

Краплі не були надто складними, але відрізнялись по трьох категоріях: найдешевші не забезпечували повну гарантію не настання вагітності в жінки – кому як пощастить. Трохи дорожчі – мали кращий ефект, але теж щастило з ним не всім. І найдорожчі гарантовано запобігали небажаних наслідків.

Фаелія завжди спокійно їх готувала, але варто було згадати, для кого вона змішувала їх зараз, як з’являлось непереборне бажання цю пляшечку розгатити. Сама на себе злилась. Та з чого б такий настрій?! Король! Про якого вона ще пару днів тому й не згадувала: є і є. Має ж хтось правити королівством. То яке їй діло до того, з ким він там спить?! Чи не спить, якраз. Хоча, було діло. Але, поки над цим їй замислюватись не хотілось.

– Дівчинко, – голос вчителя пролунав тихо й лагідно, – не можна так реагувати на подібні речі. Ти маєш пам’ятати, що він – король. А ти – його майбутній алхімік. І я дуже не хочу опинитись тим, хто з найкращих міркувань зламав тобі долю. Для тебе, мабуть, буде краще – думати про нього, як про покупця, котрому ти готовиш замовлені зілля. А не про те, для чого вони йому.

От тепер вона почервоніла, наче її застукали за чимось непристойним. Чому цей король не товстий і старий?! Наскільки було б простіше. А тепер ще й виправдовуватись треба, оскільки її розпашілі щоки важко було не помітити.

– Саме так я про нього й думаю, – опановуючи себе, повернулась до алхіміка вона. – Просто замислилась.

– Коли змішуєш інгредієнти – думати ти маєш лиш про їхні пропорції, – нагадав Анґрод. – Я розумію, що ти бачиш структури, але в такому настрої можеш щось випустити з виду, особливо, коли формула складна.

– Пробачте, Ваша… – вона осіклась, помітивши, як поморщився старий на останнє слово й виправилась, усміхаючись, – дядечку Анґрод! Буду думати лише про компоненти.

– Так і треба, дівчинко, – під’їхавши до неї кріслом, він зовсім вже по-батьківськи поплескав її по руці: – Мені шкода, що цей світ влаштовано так по-дурному, де хтось вважається більш значущим, а хтось – менш. Й оцінка визначається лиш відносно предків. Хоча, я свою отримав не за це. Та краще тобі триматись осторонь тих, хто навряд чи спуститься на щабель нижче.

– Маєте рацію, вчителю, – заспокоївшись, усміхнулась йому Фаелія. – Краплі готові, – простягнула вона йому пляшечку.

Пильно вивчивши структуру зілля, Анґрод задоволено кивнув:

– Чудово! Навіть в такому настрої ти не робиш помилок, але все ж краще відсторонюватись на час роботи від всіх зайвих думок, – він окинув її прискіпливим поглядом й від’їхав до іншого столу, де вже все було готовим для навчання. – Тепер можемо зайнятись більш серйозними речами.

З пару годин Фаелія вивчала формулу за формулою й те, як змінювати структури. Повторювала все знов й знов, поки реально ледь не з заплющеними очима могла б все це виконати. Під фінал їй таки довірили процес змішування, але формули сполук Анґрод поки що змінював сам. Проте, отриманим результатом він виявився задоволений:

– Чудово! Ще трохи й ти будеш цілком здатна готувати його самотужки.

Стук у двері перервав його, й до лабораторії впурхнула вже знайома Фаелії леді Траменор. Одягнута в більш скромну сукню приємного персикового кольору, дама сяяла радісним усміхом, наче зустріла давнього друга:

– Анґроде! Як я рада тебе бачити! О! – звернула вона увагу на Фаелію. – Тері Таґвор! Так ось ви де працюєте! Вона твоя учениця? – повернулась знов до алхіміка.

Фаелія ледь стрималась, щоб не скривитись: ця жінка була досить тендітною, але варто було їй заговорити, як простір довкола неї різко зменшився, наче її було забагато. Хоча назвати її неприємною – теж не могла.  

– Помічниця, – виправив Анґрод, й по ньому було помітно, що він, якраз, дійсно невдоволений її появою. – Що привело вас до мене, леді Траменор?