ГЛАВА 19

Юрій проводив поглядом жіночу фігуру, що віддалялася. Коли Лера зникла за металевими дверима під'їзду, Дорофєєв глибоко вдихнув морозне повітря і не поспішаючи пірнув на водійське сидіння.

Звісно ж, він не прагнув розлютити, спровокувати і вже тим більше образити Валерію. Він просто хотів бути чесним. Така була його прямолінійна натура: Юрій не міг говорити те, чого не думав. І маскувати свої думки, подаючи їх під угодним співрозмовнику соусом, теж не міг. Він цього не розумів і не хотів: навіщо все заплутувати й ускладнювати, якщо можна просто назвати речі своїми іменами?

Те, що він сказав Лері про чоловіка, зовсім не мало на меті її вколоти або підчепити. Дорофєєву, дійсно, здавалося, що це було правдою. Що саме в цьому полягала справжня причина небажання Валерії бачити його поруч із Данилом. Адже якщо він перебуватиме поруч із її сином, то автоматично буде й ближче до неї самої. Ось тільки Юрій, на відміну від Лери, абсолютно не бачив у цьому проблем.

Яблонська ж, зайшовши у квартиру, ніяк не могла заспокоїтися: вона була на взводі. Ніколи ще вона не пам'ятала себе в такому жалюгідному емоційному стані, не рахуючи смерті чоловіка, звісно, і дня, коли її батьки від неї відвернулися...

Валерія швидко зняла верхній одяг і зачинилася у своїй кімнаті. Вона глибоко дихала, міряючи кроками приміщення, але від цього не ставало легше.

Їй подобався Дорофєєв. Їй навіть імпонували його прямолінійність, щирість та ініціативність. Але вона боялася знову стати розчаруванням близьких їй людей. Навіть незважаючи на те, що цих людей поруч із нею не було... Лері чомусь незмінно здавалося, що якщо вона знайде собі чоловіка, то зрадить пам'ять про Романа і про те, що він для неї зробив. Можливо, ніхто з її оточення цього навіть не висловить, але всі будуть про це думати й потай не поважатимуть її, а, може, і ненавидітимуть, і, перш за все, - вона сама буде не поважати й ненавидіти себе.