ГЛАВА 8

Рожева фарба, що не полишала Лериного обличчя протягом більшої частини розмови, тепер наблизилася до червоного відтінку. Як ніколи в житті, Валерія шкодувала, що не вміє за власним бажанням розчаровувати людей і виглядати в їхніх очах негідно. Їй би так хотілося ще на початку бесіди сказати тренеру щось на кшталт «не суньте носа, куди не слід» і піти, блиснувши п'ятами. Але вона нізащо так не вчинить. У цьому житті вона - правильна дівчинка. Спокійна, врівноважена, вихована. А тому Валерія натягнула маску, що виражає спокійне розуміння (хоч і з нальотом роздратування) і відповіла:

- Дякую за цінну пораду, Юрію, і за виявлену зацікавленість. Але Ви, звісно, маєте розуміти, що одного мого бажання в зазначеному вами питанні явно недостатньо. - Яблонська намагалася ввічливо посміхатися, але посмішка її була вкрай натягнутою, бо Дорофєєв торкнувся найболючішої для неї теми.

- Я прекрасно розумію. Вибачте, якщо образив Вас або зачепив. Я не мав такого наміру.

- Нічого, - трохи пом'якшала Лера. - Я знаю, що Данило - не подарунок. І я рада, що його тренер виявився такою уважною і турботливою людиною.

- А я радий, що ми зрозуміли одне одного. Адже я, як інструктор, несу моральну відповідальність за дії своїх учнів, як у залі, так і за його стінами.

Лера лагідно кивнула у відповідь, і вони ще деякий час дивилися один на одного, поки Юрій не схаменувся, що пора починати заняття.

Прийшовши додому, Валерія знову сіла за роботу, але думки в її голові були далекі від робочих. У центрі її роздумів був Дорофєєв і недавня розмова з ним. Звичайно, Лера не могла не погодитися з тим, що сказав Юрій. Усе це було правдою. З одного боку, підхід тренера вселяв у неї надію, що Дорофєєв може стати для Дані саме тим авторитетом, про який той говорив. Але з іншого... Цей підхід Леру трохи лякав, бо вимагав занадто багато особистого. І Валерія не знала напевно, чи варта гармонія, обіцяна Юрієм, того, щоб хтось вивертав її життя навиворіт. Тим паче, якщо цей «хтось» - не просто тренер сина з боротьби, а привабливий чоловік...