ГЛАВА 1

Валерія йшла і не розуміла, чому вона це робить. Точніше, чому - вона чудово розуміла: Третій закон Ньютона і мозочок. А от навіщо?.. Але й це, якщо вже бути чесною, вона теж знала. Валерія Яблонська - правильна дівчинка. Ні, не так. Занадто правильна дівчинка.

Валерія йшла на перші цього року батьківські збори, знаючи зі 100% ймовірністю, що почує від класного керівника її десятирічного сина. І це не похвала чи комплімент. Це нарікання і докори, які Лера постійно чула телефоном, читала в щоденнику Данила і бачила в поглядах практично всіх своїх знайомих.

«Данило вкрав мітлу у двірника... Данило налив кетчуп у суп завуча... Данило попісяв у горщик із драценою... Данило виплюнув жуйку у волосся однокласниці, і їй довелося підстригтися...»

«Ти його розбалувала... Йому потрібен батько, тверда рука, а не мати-нюня!... Віддай його до спецшколи і живи спокійно... Знайди вже собі чоловіка...»

Валерія йшла на збори, просто тому що на них потрібно ходити.

Потрібно.

Вона терпіла всі витівки сина, бо розуміла, що йому потрібна адекватна і спокійна мати. Вона не заводила стосунків і чоловіка, бо Дані була потрібна не «тверда рука», а його батько. Батько, який помер шість років тому, програвши битву раку...

 Що тільки не перепробувала Лера, щоб направити сина на шлях істинний: спортивні секції, дитячий психолог, домашня тварина тощо. Але в жодній із секцій Даня не затримався довше, ніж на два заняття, психологу навідріз відмовився що-небудь розповідати, а рибки, як виявилося, мають не найкращий терапевтичний ефект. У підсумку Лера просто змирилася з витівками сина, сподіваючись, що з часом вони пройдуть. Як і все в цьому світі. Данилу просто потрібен час, а їй - потрібно бути терплячою мамою.

Потрібно.

 Якби хтось спробував розібрати Валерію Яблонську на частини, то, скоріше за все, десь між серцем і легенями виявив би в неї орган під назвою «треба». Життєво важливий орган. Саме він виділяв у кров щось, що змушувало Лерині ноги крокувати в бік 63-ї школи. Ну, крім Третього закону Ньютона і мозочка, звісно ж.