- Глава 9 -

Евеліна

Останнє, про що я могла подумати – що ми з Ігорем зустрінемось в барі. Якби знала, ніколи б не погодилася замінити Юлю. Подруга вже досить давно працює тут, але не говорила мені, що бачила цього Ігоря. Можливо, він приходив не в її зміну, або ж це його перший раз. І відразу такий вдалий. 

– Віскі мені налий, – карбує Ігор, і я мовчки виконую його прохання-наказ. 

Ставлю склянку на стіл перед ним і берусь протирати мокрі келихи, щоб чимось зайняти руки. На Ігоря намагаюсь не дивитися, але зробити це доволі важко. Таке відчуття складається, що якась невидима сила тягне мене до нього. 

– Красунчику, познайомимось? – поруч з Ігорем сідає красива блондинка і торкається його плеча своїми пальцями з яскравим червоним манікюром. 

– Не думаю, – холодно карбує. Не лише зі мною цей чоловік такий неприємний. 

– Може, пригостиш даму коктейлем? – дівчина надії не втрачає. Ігор піднімає погляд на мене, а я завмираю зі склянкою в руках. – “Секс на пляжі” мені приготуй!

Не знаю, як вдається не фиркнути. Поки готую коктейль, ловлю себе на думці, що ця дівка мені не подобається, а потім ще одна думка приходить.

Якого біса я взагалі думаю про подружок Ігоря? Хіба це моя справа? 

– Ваш коктейль, – кажу і віддаю замовлення блондинці. Вона радісно усміхається та обхоплює пухлими губами соломинку. 

Розумію, що таким чином хоче перетягнути на себе увагу Ігоря, але він взагалі на неї не зважає. Наче дівчини тут немає.

– Евеліно, можеш зі складу принести пляшки, яких не вистачає? – питає мій напарник Андрій, і я охоче погоджуюсь. Дуже сподіваюсь, що коли повернусь, Ігоря тут вже не буде.

Йду в коридор, а звідти – сходами вниз, де знаходиться склад. Відмикаю двері ключем і вмикаю тьмяне світло. Тут багато полиць та ящиків, тому починаю шукати те, що мені треба. 

Насправді знаходитись тут не дуже приємно. Наче якийсь кадр з фільму жахів. Хочу якнайшвидше знайти все, що мені треба, і піднятися вгору. 

Перша пляшка з елітним віскі знаходиться швидко, а от з другою виникають проблеми. Передивляюсь усі ящики, і в якийсь момент чую шум позаду. Оглядаюсь і бачу Ігоря.

– Ти що тут робиш? – питаю сердито. – Налякав мене!

– З якого це часу ти тут працюєш? – питає, наблизившись. 

– Лише сьогодні. Можеш не хвилюватися, – відповідаю. – Тобі краще піти. Це службове приміщення. 

– Знаєш, Евеліно. В мене таке враження складається, що ти мене переслідуєш. Може… це дійсно так? – Ігор наближається занадто близько. В цьому поганому освітленні він схожий на якогось маніяка, і мені неприємно знаходитися поруч з ним. 

– Ти надто високої думки про себе, – ціджу, міцно тримаючи в руці пляшку з алкоголем. 

Хочу пройти, але Ігор за руку мене хапає і змушує зупинитися. Дивлюсь йому в очі та чекаю пояснень. Хочу знати, що задумав Ігор. 

Та те, що він робить наступної миті, повністю вибиває землю у мене з-під ніг. Іншою рукою хапає за задню частину шиї й різко накриває мої уста своїми. 

Я відчуваю тепло його губ і те, як чоловік хоче проникнути до мого рота язиком. Він робить це наполегливо, і у нього майже виходить, та в останній момент я б’ю його пляшкою по голові. В цей момент зовсім не думаю, що віскі дуже дороге. Єдине, чого хочу – щоб він дав мені спокій. 

На щастя, пляшка залишається цілою, а от Ігор мене відпускає і долонею за місце удару хапається. Мені так страшно в цей момент стає. А якби я його вбила? 

Роблю крок назад під ненависним поглядом чоловіка. Він теж шокований, але швидко бере себе в руки. 

– Ти сам винен! Якого біса цілуєш мене? – кричу.

– Я буду робити що захочу, Евеліно! – цідить. – А ти відповідатимеш, адже не хочеш, щоб братик у в’язниці постраждав. 

– Що? – здається, мені почулося. Ігор буде мене шантажувати? 

– Що чула, – знову наближається, і тут я помічаю цівку крові, що тече по його скроні вниз. Здається, удар по голові дав свої плоди, і в мені миттєво прокинулося відчуття провини. 

– У тебе кров! – випалюю. 

– Що? – тепер Ігор мене не розуміє. – Не відходь від теми, Евеліно!

– У тебе дійсно кров! – злюсь і несподівано навіть для себе хапаю Ігоря за руку. – Ходімо зі мною. Треба рану обробити!