- Глава 8.2 -

– А я говорив тобі не чіпати дівчину! – заявляє друг, а я одразу дратуюсь. Якого біса взагалі розповів йому все, що сьогодні було? 

– А я тут до чого? – фиркаю. – Нехай дякує, що я допоміг. Лікування оплатив. 

– Так ти оплатив його не просто так. Хіба ні? – хмикає. – Відчуття провини загризло? 

– Слухай… – зараз я готовий плюнути на те, що ми друзі, і відправити Назара далеко та надовго. – Я піду вже. Завтра багато справ. 

Назар також встає. Сподіваюсь, що він не продовжить розмову про Евеліну. Не хочу сваритися з кращим другом. 

Викликаю таксі, тому що немає сенсу сідати за кермо в такому стані. Машина прибуває швидко, і як тільки сідаю на заднє сидіння, в голові з'являється дивне бажання набрати втікачку. 

Мені не дає спокою те, що вона знову повелась зверхньо. Наплювала на те, що я оплатив лікування, і залишила клініку. Що хотіла цим сказати? Ця дівка все одно ніхто і просто хоче набити собі ціну. 

Дістаю з кишені телефон і шукаю серед фото скріни з документів. Там вся інформація на її брата і на неї саму. Номер телефону також є. Набираю його та усміхаюсь, поки слухаю довгі гудки. 

В якийсь момент мені здається, що вона не відповість. Хочу скинути виклик, але таки чую її голос, до речі, тихий і наче стомлений. Не думаю про те, що дівчина хвора, і вмикаю свою неприязнь на повну котушку. 

– Розбудив? – питаю холодно, і на тому кінці стає тихо. – Що, впізнала? 

– Чого ти хочеш? – питає сердито. 

– Дізнатися як ти. Так швидко одужала, що з клініки пішла? 

– У мене немає грошей, щоб оплачувати лікування там, – відповідає сухо. 

– Так я все оплатив. 

– Мені від тебе нічого не треба, – карбує. – Ти виконав свою погрозу. Запроторив мого брата за ґрати. Можеш собою пишатися. 

– Думаєш, цього достатньо? Думаєш, від цього мені стало краще? – ціджу роздратовано. – Я хочу, щоб він страждав так само, як страждаю я і мої батьки. Щоб кожної ночі моя сестра приходила до нього в кошмарах. Щоб він збожеволів від відчуття провини. 

На тому кінці стає тихо. Мені здається, що ця промова ніяк на Евеліну не вплинула і вона просто заснула. Але минає кілька секунд, і я чую її голос. Тихий і сумний:

– Мені шкода. Правда, дуже шкода. 

Я не знаю, що відповісти. Серце шалено калатає об груди, і кортить перевернути цей світ з ніг на голову, лиш би Настя повернулася. Слова цієї дівчини ситуацію не врятують і Настю не повернуть. 

Взагалі не розумію, якого біса набрав її номер. Що мені це дало? Стало тільки гірше. 

Закінчую виклик, розізлившись на себе, і кілька разів глибоко вдихаю та видихаю. На якусь долю секунди виникає бажання поїхати до Каріни, але я швидко викидаю його з голови. Досить на сьогодні ідіотських ідей. З Каріною також треба зав'язувати, потім важко буде її кинути. Саме тому їду додому і практично пів ночі намагаюсь заснути, а в голові досі слова цієї Евеліни:

“Мені шкода. Правда, дуже шкода.”

Наступні кілька днів завалюю себе роботою по саму голову. Так краще. Дурні думки рідше в мізки залізають. Навіть в кафе до Евеліни не їду. Вирішую просто тримати дистанцію. Все-таки ця дівчина ні в чому не винна. Винний її брат, і він буде сидіти дуже довго. 

Після чергового важкого дня вирішую поїхати в бар, щоб випити та розслабитися. Цього разу Назара з собою не кличу. Не хочу знову отримати промивку мізків. 

В барі сьогодні багатолюдно. Вечір п'ятниці як-не-як. Не люблю таку метушню, але доведеться потерпіти. Випити все ж хочеться. 

Йду до барної стійки, і за ці кілька секунд на мене витріщаються щонайменше п'ятеро дівчат в коротеньких сукнях, котрі прийшли сюди зловити своє щастя за хвіст. 

Так, я все правильно сказав. Ці дами реально думають, що якийсь багатій поведеться, закохатися з першого погляду і покладе до її ніг весь світ, або ключі від квартири й тачки. Це також непоганий варіант. 

Мене таке точно не цікавить. Взагалі не вірю у кохання і все, що з ним пов'язано. Я буду вічним холостяком і батьки ніколи не дочекаються онуків. 

Ну що поробиш? Тут я реально пас. 

Сідаю на високий стілець і збираюсь зробити замовлення, але так і завмираю, забувши, чого хотів. Навпроти мене стоїть Евеліна в футболці з логотипом бару, і мені здається, що вона також не сильно рада мене бачити.