- Глава 6.2 -

Моя зміна підходить до кінця, а от дощ продовжує періщити за вікнами. Додому не хочеться зовсім. От якби була можливість, я б залишилася тут на ніч. 

Коли ще Денис був з нами, я відчувала себе якось інакше. Впевненіше, чи що. А тепер вдома одна пустота і розчарування. Йдеш туди не для того, щоб рідних побачити, сил набратися, а щоб просто десь провести ніч.

Мої колеги викликають таксі і їдуть по домах, але всі вони живуть в іншому кінці міста і нам не по дорозі. Дуже сподіваюсь, що встигну на останній автобус, тому доводиться ступити під дощ. Роблю кілька кроків – і до нитки промокаю. Хочу пришвидшитись, але несподівано попереду з’являється автомобіль. Через дощ бачу лише світло фар і мало не потрапляю під колеса. Завмираю і на номерний знак дивлюсь. 

Це Ігор. Але якого біса?

– В машину сядь! – кричить, відкривши вікно, а я продовжую стояти як дурепа. Мене трусить від холоду, а може і від страху. Я не хочу сідати в машину, але розумію, що в іншому випадку доведеться йти пішки. Автобус, швидше за все, вже поїхав. 

Оживаю і біжу до пасажирських дверей. Відкриваю їх і практично падаю на сидіння. Двері закриваю і завмираю під прямим поглядом чоловіка. 

В машині тепло і гарно пахне. Ігор тримає руку на кермі, і його дорогий годинник виблискує у світлі приборної панелі. Поруч з ним я відчуваю себе дурепою. Мокрий одяг липне до тіла, мене продовжує трясти, а волосся обліпило обличчя. 

– Чого ти знову хочеш? – питаю схвильовано. 

– Поговоримо, – заявляє і скеровує автомобіль на дорогу. 

– Про що? – питаю обережно.

– Післязавтра відбудеться судове засідання, де твоєму братові будуть обирати міру запобіжного заходу, – пояснює. – Хочу попередити, щоб ти навіть не намагалася витягнути його під заставу. Я знайомий з прокурором і можу тебе запевнити, що він зробить усе для того, щоб твій братик залишився під вартою, поки йде розслідування. 

– Ти дійсно думаєш, що у мене є можливість оплатити заставу? – ціджу. – Ігорю, ми звичайні люди! Тобі не треба так напружуватися. Я все одно не маю можливості допомогти братові! 

Мене дратує вся ця ситуація. Цей Ігор дратує і його бажання знищити Дениса. Так, він має на це право, адже вважає його винним, але все це занадто заплутано. 

– Хто ж тебе знає, – хмикає чоловік і несподівано скеровує автівку на узбіччя. Він повністю повертається до мене обличчям, а я не розумію, де ми знаходимось. Дощ ллє стіною, і все це мені дуже не подобається. – А ось візьмеш і вийдеш на дорогу. Продаси своє тіло кілька разів за ніч – і сума потрібна назбирається. 

Я не знаю, що керує мною в цей момент, але до свідомості повертаюсь тоді, коли моя долоня зустрічається зі щокою Ігоря. Біль прояснює мій розум і я розумію, що накоїла, але вже пізно.. 

– Не смій так говорити! – ціджу йому в обличчя. – Ти мене зовсім не знаєш!

 – Вали з моєї машини! – гиркає так, що я здригаюсь. Стає реально страшно. Ігор настільки злий зараз, наче готується мене вбити.

– Ти серйозно? – розгублено питаю. 

– Я двічі не повторюю! Допомогти, чи сама підеш? – він не зводить з мене крижаного погляду. Я розумію, що вийти доведеться. Дістаю з кишені чайові, які він залишив сьогодні, і кидаю просто в обличчя. 

Не шкодую ні на секунду, тому що всім серцем його ненавиджу. І зараз мені його зовсім не шкода. 

– Засунь ці гроші собі в зад! Придурок! – гиркаю і відкриваю двері. Глибоко вдихаю перед тим, як ступити під дощ, і гримаю дверима. 

Ігор, не вагаючись жодної секунди, їде геть. Я бачу лише червоні ліхтарі його автомобіля, а тоді оглядаюсь навколо. Район знайомий, але до мого дому звідси доволі далеко.

Біжу під навіс якогось магазину і стою там хвилин п’ять, обіймаючи себе руками. Мені так холодно, що зуб на зуб не потрапляє. Я не хочу йти пішки, але вибору немає. Все одно я вся мокра. Треба йти додому. Тільки спробую знайти коротшу дорогу. Головне не заблукати й не нарватися на неприємності. 

Ці кілька хвилин я спеціально стояла під навісом, сподіваючись, що Ігор повернеться. Я розумію, наскільки сильний його біль, але ж він не монстр, кінець кінцем! Та час минув, а він не повернувся за мною. Отже, все-таки монстр. Або ж його ненависть до мене і мого брата надто велика.