- Глава 1 -

– Куди ти так поспішаєш? – питаю у брата, коли він починає швидко збирати свої речі з парти.

– У мене зустріч, – усміхається мені. – Важлива.

– Ти знову підеш до Тарасова? – злюсь. – Дене, він тобі не друг!

– А хто друг? – хмурить брови. – Я хочу досягнути чогось більшого у цьому житті, а Макс обіцяв допомогти. Не злись, Елю. Все буде добре.

Денис обіймає мене на прощання і швидко біжить до виходу з аудиторії. Мій погляд торкається його потріпаного  рюкзака – і так прикро стає. 

Я розумію брата. Він прагне чогось кращого в цьому житті, але мені здається, що дружба з мажором до добра не доведе. Максим – погана людина. Він хизується своїми статками. Катається на шалено дорогій автівці, а мій брат як той песик бігає за ним. 

– Що сталося? – питає моя подруга Юля, коли залишаю аудиторію і зустрічаю її в коридорі. Ми домовилися випити разом кави та потеревенити перед моєю роботою. 

– Знову Денис, – зітхаю. – Помчав до Тарасова. 

– Він прагне кращого життя, – розмірковує Юля, поки йдемо до виходу. – Ми не можемо казати, що це погано.

– Я не кажу, що це погано. Погано те, що Денис зв’язався не з тією людиною. Максим Тарасов – поганий. 

Ми зупиняємось на сходах і спостерігаємо за тим, як сам Максим – високий, широкоплечий блондин веде до автомобіля свою дівчину Настю. Вона теж з багатої родини та відповідає йому по статусу. Хоча мені, якщо чесно, не зрозуміло, чому вона – така гарна і насправді хороша, зустрічається з цим типом. Їй треба кращого хлопця. Та це лише моя думка. 

Макс навіть двері для неї не відкриває. Це робить Денис, і вона усміхається йому. Сам Максим сідає за кермо, Настя спереду – поруч з ним, а Денис і ще один хлопець, якого я не знаю – позаду. Починає лунати голосна музика, і машина зі свистом зривається з місця і  покидає парковку.

– Їм весело, бачиш? – питає Юля. 

– Бачу, – шепочу. – В тому-то й проблема. У мене нехороше передчуття. 

Мабуть, я себе накручую. Може в тому, що Денис дружить з мажорами, немає нічого поганого. Він розумний хлопець. Думаю, не буде робити щось погане, знаючи, що за це може бути відповідальність.

Щоб трохи відволіктись, йду з Юлею в кафе випити кави. Далі мене чекає зміна в кафе, де я працюю не перший рік. Мені підходить те, що можна працювати після навчання і колектив тут хороший. 

Поки бігаю поміж столиків, усміхаючись гостям, постійно думаю про Дениса. Не відпускає мене ця ситуація, що б я не робила. 

Ми з братом – двійнята. Завжди нерозлучними були. Я відчуваю його дуже сильно, точно так само, як і він мене. Ми народилися у звичайній родині. Мама працює вихователькою в садочку, а тато на заводі раніше працював. Я не можу сказати, що живемо ми бідно, але до того самого Тарасова нам ще дуже далеко. 

Кілька років тому тато сильно захворів, і нам довелося продати автомобіль, щоб його вилікувати. Було дуже складно, але ми впоралися. Та останнім часом я почала помічати, що з татом знову щось відбувається. Він може прийти додому п’яним, хоча до цього ніколи не пив. Весь час проводить зі своїми друзями на вулиці й ніяк не може, чи то не хоче, знайти собі роботу, тому що з заводу довелося піти через хворобу. 

До самого вечора не вдається навіть сісти. Сьогодні п’ятниця і гостей у кафе дуже багато. Закінчення робочого дня чекаю дуже сильно ще й тому, що попереду два вихідних. 

Коли ж нарешті робочий день закінчується, я мало не біжу в роздягальню. Знімаю фартух і дивлюсь у дзеркало на своє виснажене обличчя. Темні кола навколо очей, світлі пасма вибились з пучка. 

Виглядаю жахливо, але все одно тримаюсь, тому що знаю – нічого кращого поки що чекати не варто. От коли закінчу універ, зможу знайти іншу роботу. Я спеціально обрала юридичний факультет, щоб з часом знайти гарну роботу. А поки що тільки так.

Залишаю кафе, коли на вулиці майже темно. Зараз трохи по десятій і людей на вулицях дуже багато. Всі гуляють, відпочивають, а я мрію про душ і м’яке ліжечко. 

Сідаю в автобус, що їде до мого будинку і набираю Дениса. Дуже сподіваюсь, що він вже вдома, але брат не поспішає здіймати слухавку. І це дуже мене злить. 

Невже він не розуміє, що я хвилююсь? Невже досі з цим Тарасовим?

Нам таки доведеться серйозно поговорити, коли він повернеться додому. Мене все це просто дістало.

Рада бачити усіх тут)) На вас чекає дуже непроста історія кохання. Буде емоційно, боляче... Але обіцяю, що на героїв чекає щасливий кінець. Проте його треба заслужити. Ми починаємо нашу нову книжкову подорож, і я буду вдячна всім, хто продовжить її зі мною))