– Чортів Тім! – обурювалася я всю дорогу зі школи. – От звідки він тільки взявся?! Через нього нас вигнали з уроку, так нас ще й вальс разом змусили танцювати!
– Та облиш, упевнена, все не так вже й погано, – підбадьорювала мене Вероніка, крокуючи зі стаканчиком лате в руках. – Тим паче ви й справді за зростом ідеально підходите. Мені здається, вас у будь-якому разі поставили б разом, інших варіантів просто не було.
Може, і правда. Подруга була ледь не на голову нижча за мене, а я – найвища дівчина в класі. Але все одно, якби ми залишилися в класі, я могла б якось відморозитися! Узагалі б відмовилася танцювати. Не любителька таких заходів, а тут мені просто не залишили вибору.
– Ходімо на каруселі посидимо? – потягнула мене Вероніка в бік старого дитячого майданчика.
Там було порожньо. Майданчик здавався напівзакинутим, але ми часто затримувалися там після уроків: теревенили про все на світі, пили каву. От і зараз ми прямували туди за звичкою.
– Ще й цей переїзд... – насупилася я, сідаючи на трохи покошену карусель. – Я приблизно знаю, де живе мамин чоловік, але всередині будинку ніколи не була. Та й сина його не бачила. Віктор сказав, ніби ми взагалі знайомі... Цікаво, хто це?
– Ну, виходить, скоро дізнаєшся, – підморгнула Вероніка. – А взагалі, як на мене, це круто. Зміна обстановки. Ти ж сама казала, що будинок у нього величезний.
– Так, але мені доведеться жити з якимись лівими людьми, яких я майже не знаю! У будь-якому разі буде незатишно. Я звикла, що ми з мамою завжди тільки удвох. А тут ще й це...
– Ну, виходить, доведеться звикати по-новому, – заявила вона й зробила ковток зі стаканчика.
У подруги були дуже суворі батьки, тож до неї ми ніколи не ходили, та й до мене зазирали нечасто. Тому всю домашку й шкільні плітки зазвичай розбирали тут. Поки було тепло, ми могли годинами сидіти на свіжому повітрі й обговорювати уроки, якщо хтось щось не зрозумів. От і зараз дістали зошити й вирішили розібрати англійську з математикою.
Так пролетіла майже година. На вулиці вже відчутно похолодало. В спідниці та легкій блузці я почала замерзати, тому невдовзі ми все-таки вирішили розійтися по домівках.
Попрощавшись із Веронікою біля перехрестя, я попленталася далі. Йшла й насолоджувалася приємним шелестом осіннього листя під ногами та тонким, солодкуватим запахом у повітрі – здається, дозрілими яблуками.
Дійшовши до будинку, я відчинила квартиру, роззулася в передпокої й раптом почула з вітальні чиїсь жваві голоси. Це мене одразу насторожило. Мама, швидше за все, знову покликала Віктора. Ну добре, треба хоч привітатися. Я скинула з плечей рюкзак і пройшла до кімнати.
Спочатку усміхнулася Віктору, а потім мій погляд повільно поповз убік... Я застигла. Першу секунду я взагалі не могла зрозуміти, якого біса цей придурок робить у нашій квартирі.
А потім до мене з жахом дійшло. Тім його син.
#3 в Молодіжна проза
#1 в Підліткова проза
#20 в Любовні романи
#5 в Короткий любовний роман
від ненависті до кохання, протистояння характерів, вимушене співмешкання
Відредаговано: 11.11.2026