Розділ 2

До дзвоника залишалося не так багато часу. Марина Миколаївна знову розійшлася, час від часу підвищуючи голос, бо з третього ряду лунали дедалі гучніші розмови.

Тім зі своїми двома друзями щось бурхливо обговорював. Вони наче й намагалися вдавати, що слухають, але навіть це вдавалося їм із трудом. Зрештою класна керівниця не стрималася:

– Тимофію! Можна дізнатися, чому ви мене перебиваєте? На моє місце хочете? Ну то давайте, виходьте до дошки, ми із задоволенням вас послухаємо!

Посмішка з обличчя Тіма миттєво зникла. Він відкашлявся й з незворушним виглядом глянув на вчительку:

– Ого, я так виріс, що до мене вже на «ви»? – гмикнув він, а потім швидко додав: – Перепрошую. Просто хотів перевірити, наскільки добре мене чути з задньої парти. Перевірку пройдено.

Класом прокотилася хвиля смішків. Навіть Вероніка не втрималася й голосно хихикнула, зиркаючи в його бік.

– Ти чого? – я підштовхнула її ліктем. – З його жартів взагалі-то не можна сміятися!

– Та годі тобі, смішно ж, – тихо шепнула вона у відповідь. – Блін, цього року він став ще гарнішим... Хоча впевнена, на мене він навіть не гляне.

Вероніка була дуже миленькою: світле волосся до плечей, худенька, з охайним носиком. Але чомусь у хлопців вона не мала популярності. Чесно кажучи, я й досі не розуміла, чому так.

Невдовзі урок нарешті закінчився. Вчителька швидко зібрала речі й вийшла з класу, а я з важким зітханням відкинулася на спинку стільця. Боже, це минула лише одна година, а я вже виснажена.

Я сиділа й дослухалася до теревенів хлопців, як раптом за парту перед нами всівся Тім. Він звичним рухом відкинув назад темне, трохи скуйовджене волосся і глянув на нас:

– Ну що, дівчата, йдете сьогодні на тусовку на честь першого вересня?

– Ой, ні, – одразу ж відмахнулася я. – Якщо там будеш ти, то точно ні.

– А чого так, Єво? Проводити вечір за книжками веселіше?

– У рази, – протягнула я, склавши руки на грудях.

Він дивився на мене занадто зацікавлено, від чого серце мимоволі забилося частіше.

– Ну, моя справа запропонувати, – посміхнувся Тім і підвівся з місця.

Тієї ж секунди до нього підпливла Аліса. Він обійняв її за талію, і вони разом вийшли з класу.

Я провела їх незадоволеним поглядом. І сама не могла зрозуміти, чому мені так неприємно бачити їх разом. Кличе на вечірку інших дівчат, хоча сам наче як у стосунках! Хоча Аліса теж далеко не свята. Втім, це не моя справа.

Решта уроків минули майже непомітно. Здавалося, навіть учителям сьогодні було ліньки завантажувати нас чимось серйозним, тож невдовзі ми з Веронікою вже зі спокійною душею поплелися додому.