Частина 7

Час потому..

— Ми виграли! 
— Так тримати! 
— Ви бачили їхні пики?? Ця гра була того варта..

Саша несхвально дивилася на команду противника, яка раділа перемозі, а іншим вухом слухала як староста розпирає собі горлянку, критикуючи їх за програну гру. Точніше удава що прислухалася, оскільки слухати такий уїдливий голос вже близько години, якому неподобається все навколо було майже неможливо. Більше того дехто з команди не витримував і просто йшов геть, отримуючи погрози  в спину "я розкажу керівнику!", але не зважали на це уваги.

На вулиці стало похмуро і більшість почало розходитися, інша частина переможців почали готуватися до інших ігор. Погляд Саші з нудьгою бігав по учнях.
— Сашо ти мене взагалі слухаєш?? — уїдливо вигукнула староста.
— Ага...  — монотонна відповідь. 
"Та я краще в дупу когось поцілую чим буду тебе слухати" 
Дівчина глянула на годинник і посміхнулась. Через пів години мав бути її автобус. 
"Добре що ця хвойда хоч в іншому автобусі їздить, а то точно можна з котушок злетіти"

Біля зупинки на якій були різного виду графіті, починали скупчуватися діти які чекали на автобус. Хтось тишком намагався покурити електронки, інші просто сиділи в телефоні. Уроки сьогодні закінчувалися раніше через змагання, тому в учнів був хороший настрій.

Саша вже хотіла придумати як вшитися звідси, як раптом дещо вирвало її з думок. Цей погляд... Дівчина відчула ніби на її хтось  витріщається, тому обернула голову в бік і побачила того самого однокласника, який свердлив її поглядом всі уроки. Як тільки хлопець зустрівся з її поглядом, відразу відвернув голову та удав ніби дивиться на старосту яка продовжувала лепетати язиком. 

"Ну і дивак.."

Вона бачила що він дивно поводився, ніби партизан до дупи якого приставили пістолет. Очі бігали навколо, час від часу повертаючись до її, руками нервово стискав портфель, який стояв у нього на колінах, а біля скроні стікав піт. Саша вже хотіла відмахнутися від цього і повернутися до плану "тихенько вшитися" як раптом побачила як він встав, щось сам собі кивнув і поглянув на неї, тепер вже впевнено. Очі дівчини миттю зіщулились, а мозок відчув щось не ладне. 

"Та ні, він не буде йти до мене, йому просто набрид голос старости, і він вирішив..."

Хлопець почав повільно йти до її. Очі Саші розширилися,  а тіло напружилося

"Ні, ні, ні! До біса, ні! Йди далі, прошу просто йди далі, не зупиняйся біля мене!"

— П...привіт... 

Саша повернула голову на звук голосу і вимушено посміхнулась коли він зупинився біля неї

— Ага, привіт.. 

— Я сяду біля тебе?

Не дочекавшись відповіді він незграбно вмостився біля її. Саша намагалася сидіти рівно, і приховувати свою невдоволену гримасу, та й взагалі іронію ситуації.

— Сумуєш тому, що програли? 

— Та ні.. — Саша зиркнула в сторону противника, а особливо на того самого хлопця "мудилу" 

— А... а чому тоді? 

— Козел дорогу перейшов

Хлопець здивовано звів брови, розгублено заворушившись

— Що..? 

— Кажу погода погана, а синоптик козел, обіцяв сонце

— Ааа.. — протяжно мовив хлопець, ні каплі не зрозумівши, але схвально кивнув.

— Я до речі Арсен... повне ім'я Арсеній, але для друзів просто Арсен.. 

Дівчина поглянула на нього, та його криву дивну посмішку від якої трохи будо моторошно

— Олександра... можна просто Саша... 

Вона нервово посміхнулася і відвернулася в бік, щоб приховати нервовий погляд. На щастя залишалося п'ятнадцять хвилин до автобуса,  що єдине втішало Сашу, яка хотіла як найшвидше опинитися вдома. 

Весь інший час вони мовчали, за що Саша була вдячна, Богині яка дала їй шанс нарешті зібратися з думками. Вона потроху починала збирати свої речі, плануючи зайти до роздягальної, щоб скинути нарешті цю жалюгідну форму гравця і молячись на те, щоб не наткнутися ще на якогось ідіота. Але матінка всесвіту ніби читала її думки, та впихала їй палки під ноги, щоб та падала в бруд, до того ж насміхаючись над нею. 

Вітер зашарудів листям дерев і раптом уїдливий голос стих, що миттю привернуло увагу всієї групи та самої Саші. 

Поглянувши в сторону старости, Саша на мить застигла, вирячивши очі. До їхньої групи підходив той самий хлопець з яким вона зіткнулась біля входу в школу, та на полі. Його зелені, темні очі вп'ялися в неї. Він дивився прямо на її не відриваючи погляду. В роті  пересохло, і всі м'язи тіла напружилися. Саша сковзнула поглядом нище, на оголені груди, по якому стікав під до самого пресу.

"В його шість кубиків???"

Він схоже помітив її погляд. Його кутики губ сіпнулися, і на обличчі почала з'являтися глузлива посмішка. Він запхав руки в кишені шортів і зупинився біля групи. 

Саша спробувала зробити стоїчний вираз, і їй це вдалося, особливо коли бачила його посмішку. Він знущався і це її бісило. Стояла мертва тиша яку переривав писк старости Діани, коли вона дивилася на половину оголеного хлопця. Тому він перший заговорив.

— І як поразка на смак народ? Напевне не дуже... Хоча мені вас навіть шкода, перша команда противника з таким гравцем як я... 

Він оглянув всіх поглядом, особливо довго затримавши очі на Саші яка у відповідь попелила його поглядом

— Звісно, в нас не було шансів! Було б безглуздо вірити в те, що ми виграємо в такого професіонала як ти.. — пролепетала милим підлесливим голосом Діана, від якого Саша скривила лице.

"Краще я слухатиму її скарги та прокльони ніж цей блювотний голос"

— Можливо якби ви брали до команди менше різних ідіотів та посміховиськ які намагаються вшитися по серед гри... — принизливо почав хлопець

— Я зараз тобі твою пельку за...

— О, так вони всі не коштують ні цента. Жодної твоєї волосини — Сашу перебив голос Діани, слова якої змусили всіх несхвально глянути на неї. До неї почали летіти скарги та образи, але вона цього не чула. Була надто замріяна хлопцем який стояв перед нею — хоча це очікувано, ти ж принц..