Частина 6

Від початку гри все йшло шкереберть. 

Кожного раунду ми глузливо програвали. І з кожною новою грою, противники ставали більш мерзотнішими. Майже кожен з них сміявся з нас. Мало того, наша група потихеньку починала розпадатись. Всі постійно гризлися один з одним, дехто навіть виходив з гри посеред поля. 

Так пройшли всі міні ігри, в яких ми виграли лише одну, "вишибало", і діло підходило до фінішу.

Залишилася найголовніша гра, яка може дати багато очків команді переможцю. З такої нагоди, обом командам дали тайм-аут на п'ятнадцять хвилин. 

Ми невдоволено відійшли від поля "бою", перезираючись принизливим поглядом одне на одного.

— Рєбята, шо за діла? Ми прийшли перемагати чи що? — Староста як завжди примхливо до всіх відгукнулась і на додачу поправила розкуйовджене пасмо волосся за вухо — як можна було програти! Це ж легка гра.

Хлопець який схоже набігався більше всіх, невдоволено хмикнув і роздратовано глянув на неї.

— Якщо така розумна, то сама ставай на захист! 

— А може тобі просто більше старатись? — невгавала староста

— А може тобі прикрити рота, га? — хлопець який сидів на траві у позі "йоги" в мить зірвався і підійшов у притул до старости. Але в якусь мить оговтався і просто пішов геть, кажучи що він покидає гру.

Я сиділа з самого скраю і спостерігала за цим всім. Я вже тисячу раз пожаліла що вийшла на поле. А можливо піти? Так що б ніхто не замітив? Сказати тренерам наче стало погано і просто піти геть. 

Ця думка мелькала в мене в голові, тому я не замітила, що пішло ще два учасники з нашої команди. Нас ставало все менше і менше.

 Кінець тайм-ауту підходив до кінця, тому ще більш роздратовані однокласники по одному почали виходити на поле. Я йшла останньою. Впевнившись що мене ніхто не бачить, я почала потихеньку йти в протилежному напрямку від інших.

Глянувши на всю обстановку Саша розгнівалась 

"Вони навіть відсутності гравців не бачать! Яка там перемога"

Дівчинка вже хотіла обернутися в перед що б побачити де судді, як раптом вткнулась в когось носом.

З несподіванки, дівчинка відскочила на метрів три точно, і злякано подивилася в перед.

— Втікти вирішила? — Запитально промовив хлопець і почав детальніше розглядати Сашу.

Ще тільки цього мудака тут не вистачало!

Але хлопець явно вичікував відповіді.

— Мені просто стало погано — промовила дівчина і додала більш впевненіше — мене нудить.

— Правда? — хлопець запитально підняв брову — А по тобі й не скажеш... Он як почервоніла.

Не очікуючи таких слів, Саша спалахнула ще більше.  Йому що, немає чим займатися? Чи капітан команди противника вирішив мило побазікати з суперником?

— Да що тобі треба від мене?

— Повернись на поле. Гра не закінчена.

Дівчина з подивом глянула на хлопця. Це що вся причина?

— А тобі яка різниця?

— Невже злякалася? — принизливо промовив хлопець — так і знав.

— Хто? Я? Злякалась? — почала відводити очі "по суті так і було..." 

— А хто ж іще? — не вгавався противник.

— Злякатись? Да нізащо!

— Тоді вийди на поле! 

Гаркнув він, та рвучко пішов в сторону поля. Я ще декілька секунд стояла на місці, після знову повернулася в сторону судів та почала неквапно йти.

Але буквально за хвилину злість мене опанувала.

Да за кого він себе приймає! Бовдур! Він реально думає що може просто так з мене сміятись? 

Я прискорюючи ходу, йшла до поля, роздраконено пройшовши крізь здивованих однокласників.

— Що це з нею? — дивлячись на дівчину промовив один з однокласників.

— Не знаю.. Я взагалі її тільки помітив.

— Гей! — крикнув перший — ти гратимеш чи ні?

Саша завмерла на одному місці дивлячись кудись в перед. Вона наче побачила свою здобич, та не відводила від нього погляду. А він наче відчувши що його "їдять" очима, повернув голову в сторону дівчинки, та замітивши її  задоволено посміхнувся.

Тут її хтось штурхнув за руку. Обернувшись вона помітила, що вся команда здивовано дивиться на неї.

— Ти гратимеш? — знову промовив той самий однокласник.

— Звісно так! Для чого я сюди прийшла по вашому?