Частина 4

Уроки йшли швидко, і не помітно. Уваги на Сашу майже ніхто не звертав, тому дівчинка спокійно сиділа на уроках, з думкою "як найскоріше покинути це місце, і потрапити до дому". 

Після останнього уроку, дівчина як завжди, спокійно йшла на шкільний автобус з однокласниками. Але раптом їх перестрів класний керівник і почала розповідати про якесь шкільне змагання.

— Скоро має відбутися обласні олімпіади по фізичній культурі. Тому наш ліцей хоче вибрати найкращі класи, очевидно, що б зайняти призове місце. Як вам відомо в нас багато класів та учнів, тому всі не зможуть брати участь. Тому ми вирішили провести змагання між паралельними класами. Тому завтра обов'язково прийдіть в спортивній формі.

Вчителька почала приблизно описувати які ігри завтра на нас будуть чекати, аж раптом один з учнів поставив їй питання, яке цікавило мене, не менш ні його.

— А якщо хтось не хоче брати участі?

— Це вже вирішуйте між собою. Капітан у нас уже є, це — Ігор. А далі вирішуйте, хто бере участь, а хто ні. Але нагадаю, що з 10 А участь беруть всі, тому чим менше вас ти м більший шанс на поразку. 

Після розмови клас загудів не на жарт. Дехто сміявся і підсвистував від захвату, інші засмучено зітхали.

Мені було всеодно на ці змагання, і участі приймати я в їх не збиралася, але як тільки прийшло повідомлення, що на ці змагання буде виділено тиждень, і переможці зможуть не відвідувати школу рівно сім днів, я відразу передумала і записала свою фамілію до списку учасників вже відразу в автобусі.

Підводячи підсумки, охочих виявилося не так і багато. З 28 учнів, охочих було лише 15. 

Тому староста пообіцяла накрити стіл всім хто до них під'єднається, але більшості було всеодно, і на її пропозицію погодилося лише четверо. 

Втративши надію, я намагалася потішити себе тим, що можна хоча б завтра проґавити уроки, але ситуація погіршилася куди більше.

Весь клас почав сваритися та кричати одне на одного. В автобусі здійнявся такий галас  не щитаючи того що багато хто з класу їздить іншими автобусами", що навіть водій зупинявся декілька раз та погрожував, що якщо зараз не буде тиша, то більшість піде до дому пішки.

Але однокласники його не чули. Діти розділились на дві групи, одні намагалися та сварилися на тих хто не хотів брати участь кажучи "ви підводите клас" інші відмахувалися типу "не маєте права заставити, ми не будемо приймати в цьому участі"

Найбільше розійшлася Діана, та сама "фіфа" в класі, яка на зло, ще й була старостою.

— Ви не понімаєте, що ви тупо підводите свій клас? Альо, народ! Шо це такє? 

Більшість хто не хотів брати участі мовчало, крім однієї дівчинки, яка сиділа на самому заду автобуса.

— І якого дідька ми повинні брати участь в тому довбаному змаганні? 

— Альо Оксана! Ти понімаєш шо ти підводиш весь клас? Ти хоть знає...

— Чого ти причепилася? Якій дідька весь клас? Половина класу й слухати не хоче про ці змагання

— Та ви шо, не понімаєте? Ми повинні виграти. І взагалі то, я староста цього класу, могли б хоча б з цієї причини..

Але договорити вона не встигла, оскільки її перебив якийсь хлопець, що сидів спереду.

— Та всім до дупи що ти староста, ми навіть тебе нею, не вибирали, сама зі своїми лп-ешками себе вибрала.

Через хвилину в автобусі здійнявся гармидер. Водій не витримавши різко загальмував та почав кричати на всю шайку яка хотіла брати участь у змаганні, після чого відкрив двері та вигнав всіх їх разом, мовляв "там менше кілометра залишилося, дійдете пішки".

Обурені, але все-таки вийшовши з автобуса, вони ще кричали, але двері закрилися і всі інші поїхали далі, спокійно видихнувши. Найбільше були раді однокласники які лишися.