Частина 3

Я з нетерпінням чекала перерви, і як тільки вона розпочалася, кулею вилетіла з класу.
Мені прийшло повідомлення від класного керівника, що після уроку не розходитись, але мені було всеодно.
Вибігши на вулицю, та вдихнувши повітря, по тілу  дівчини пройшлось полегшення.
В думках було лише одне:
"Він витріщався на мене весь урок!!!"
Здригнувшись від спогадів дівчинка глянула на годинник, "9:52". 
"Ага, значить час ще є" подумалось у голові дівчинки "піду краще на задній двір, можливо там зможу заспокоїтись і нарешті розслабитися".
Але сталося все не за планом..
Не встигла я сісти на лавку яка стояла біля стадіону який розташовувався на задньому дворі, як в її полі зору попав той самий хлопець, з яким вона зіткнулась біля входу до школи. Поглянувши на нього, з'ясувалось що він також дивиться на неї прям у вічі.
Зустрівшись поглядом, хлопець почав шкіритись і дивитись на неї кепкуючим поглядом. Та ще й на додачу що, б до кінця роздраконити мене, він покрутив вказівним пальцем біля скроні та остаточно засміявся.
Клубок злості який тримався ще від початку дня, 
і розплився по всьому тілу, і через секунду я вибухнула від гніву. Не витримавши своїх емоцій, я підняла руку і показала середнього пальця. 
Тої ж секунди єхидна посмішка хлопця спливла, і на нього обличчі з'явився розлючений злий погляд.
Відчуваючи перемогу, я задоволено посміхнулась і задерла носа в гору, але через секунду впевнений вираз обличчя спав, очі округлились, а на лиці з'явився страх — хлопець поклав м'яча та впевненим кроком дивлячись прямо в очі, розлючено прямував у її сторону.
Довго не думаючи в мені відразу спалахнув ефект самозбереження і я  метнулась в сторону школи. Добігши до входу мозок сказав мені обернутися, можливо він відчепився або просто вирішив мене налякати але моє обличчя миттю зблідло. Хлопець прямував прямо за мною, інколи обертаючись наче боявся що його побачать. 
Забігши до середини та порівнявшись з іншою купою дітей, я тихенько прослизнула сходами на другий поверх та зайшла до свого класу. 
Тільки закривши двері за собою мене озопило полегшення. Всі здивовано поглянули на мене несхвальним поглядом, і знову повернулися до своїх справ.
Не зважаючи уваги на цих йолопів я сіла на вільне місце та нарешті вгамувала дихання від бігу. Що це в біса було? Я вирішила неподавати виду, але тепер ходити коридорами школи буде явно страшно, тому краще знайти побільше знайомих.