Частина 1

На дворі було спекотно, хоча зараз лише сьома ранку. Шкільний автобус був переповнений дітьми, що робила повітря ще більше спекотнішим та задушливим, від чого мені доводилося притулятися до прохолодної спинки крісла, яка також почала з часом нагріватися. Сьогодні перше вересня, тому дітей особливо багато. Старий автобус скрипів і пихтів, потрапляючи колесами в невеличкі вибоїни, які утворювалися на дорозі роками. 

Хоч я і не люблю школу, але сьогодні особливо паскудніше відчуття. Оскільки через війну мені довелося змінити за останні кілька місяців, мені довелося виїхати з Бахмуту та змінити чотири населені пункти, нарешті зупинившись у містечку недалеко від Києва. 

Як я не просила, мати настояла на своєму і змусила ходити до школи, хоча спочатку говорила що переведе мене на домашнє навчання

Сидячі на місці, я міряла всіх поглядом. 

Дехто був веселим, говорив з усіма та намагався підтримати розмову. Інші навпаки нахмурені не виспані, сиділи мовчки дивлячись кудись у вікно та думаючи за своє. Всі один одного знали, принаймні бачили не в перше. Комусь стало особливо нудно, і вже через кілька секунд залунала музика з колонки.

На щастя через п'ять хвилин автобус загальмував, а це означало, що ми прибули на місце. Вискочивши з автобуса, я почала вдивлятися в усе. Невеличка школа з такою ж невеличкою територією, та багато дітей які йшли по своїм справам.

Я підійшла до входу і зупинилася, що б дізнатись в якому кабінеті мій "новий" клас, як раптом хтось болісно штовхнув мене в плече, що мій телефон випав з руки. Схопившись рукою за плече, та зашипівши від болю, я підняла погляд. Переді мною стояв хлопець, приблизно моїх років, доволі красивий, високий, у звичайній білій рубашці та темних джинсах. Він дивився не на мене, а кудись у перед за мою спину. Не витримавши я йому випалила..
— Дивись куди преш!

— А ти не стій як валина.  
— Що? — мої очі округлились від обурення, і тільки я хотіла сказати щось у відповідь, як почула що по заду хтось кричить.
— Он ти де! Я тебе по всій школі шукаю — підійшов якийсь хлопець, напевне однокласник цього придурка. Він почав витріщатися на нас, спочатку на мене, а потім поглянув на свого друга — ти чого тут стовбичиш?
— Да на стіну тупу тут наткнувся..
— Пельку закрив! — почувши його слова, я розійшлася не на жарт, руки так і просилися вмазати йому, по його дурнуватому лицю!
— Вона ще й огризається — хмикнув "придурок" і нахилившись до землі підняв мій телефон, який весь час лежав на асфальті.
— Тримай.. — єхидно промовивши він тикнув мені телефон — треба ж народитися такою необережною.
Він махнув головою своєму другу, і вони зайшли в середину до школи. Поглянувши на свій телефон і побачивши побитий екран, я крикнула йому у спину.
— ІДІОТ!!!