59 Глава «Ти мене турбуєш...»

Минуло три з половиною місяці.

— Женю, у мене клює!

— О-о-о, тепер потихеньку підсікаєш. Так, помаленьку. Молодчинка.

Я сиділа на стільчику, а Ваня біля мене стояв, я допомагала йому витягувати рибку.

Ми сьогодні приїхали рибалити на озеро.

Тут було дуже красиво. Тиша далеко від доріг і машин. Тільки співали пташки, рибка іноді плескалася.

— Женю, тату, я впіймав рибу! — у захваті прокричав Ваня, витягуючи красивого карася завбільшки з долоню.

Ян підійшов з телефоном, виявляється, він знімав нас на відео. Я показала Ваневі, що нас знімають, і помахала в камеру. Але Ваня весь був зайнятий рибою.

— Мій синок упіймав першу рибу, — промовив Ян гордо.

«Наш», — обурився мій реаліст.

«Угомонися», — відповіла йому подумки.

«Пффф... ну й не треба», — промовив реаліст, відвертаючись.

— Дивися, Ваню, береш рибку в руку і дуже обережно знімаєш гачок, щоб не поранити рибку іще сильніше, і можеш кинути у відро з водою, яке ми з тобою приготували.

Ваня, тримаючи обома руками, поніс карася у відро. Дорогою він вислизнув аж двічі, але він все ж доніс його. Потім присів навпочіпки і спостерігав за рибою, іноді торкаючись її.
Я посміхнулася.

— Він такий щасливий. Здається, у тебе з'явився постійний партнер по риболовлі, — промовив Ян, схиляючись до мого вуха.

— Мені лоскотно, Яне, — сміючись, відповіла йому, трохи відсуваючись.

— Вибач, — сказав він і поцілував мене в щоку.

— Яне! — награно сердито промовила до нього, встаючи.

— І що ти мені зробиш?

Він поворушив бровами, починаючи йти задом. Я почала йти на нього, і він накивав п'ятами, втікаючи.

— Женю, щось ти повільно біжиш!
Дражнив він мене.

Я побігла іще дужче, щоб його наздогнати, але швидко видихалася і зупинилася, голосно хапаючи повітря.

— І це все?

Ян підійшов до мене впритул, а я вичікала хвилину і спіймала його, обіймаючи.

— От тепер все, ти у моїх руках.

— Так ти прикидалася?

— Це була стратегія.

— Ах, ось воно як!

— Саме так.

— Як ти думаєш, а що буде, якщо я скажу, що це і було моїм планом? — промовив він, обіймаючи мене у відповідь.

—Хитрун, — відповіла я, заглядаючи йому в очі.

Темно-карі. Красиві. В них я бачила своє відображення — щасливої і безтурботної людини.

— Твої очі такі гарні, Яне.

— Ніяк не звикну до твоєї прямоти.

— Це все ти мене навчив. Погано на мене впливаєш.

— Погано?

— Дуже. З кожним днем мені хочеться все більше...

— Казати мені компліменти?

— Бути чесною.

— І я дуже радий, що так погано на тебе впливаю.

Я підняла руку, протягнула до його обличчя і великим пальцем провела по його брові.

— Ти мене турбуєш, Яне.

Він трохи нахилився до мене, за пару сантиметрів від мого обличчя.

— Це взаємно, кохана.

Я застигла, почувши це.

Хотіла забрати руку від його обличчя, але він не дозволив, кладучи свою руку поверх моєї і притискаючи до його щоки.

Він трохи повернувся і притисся губами до внутрішньої частини моєї долоні, затримуючись на мить.

Тук-тук-тук-тук...

— Яне, я...

— Женю, вислухай мене трохи. Я вже давно наважувався сказати тобі дещо.

Я стисла його футболку в руці.

— Слухаю, — тихо промовила я.

Він подивився мені в очі, не наважуючись сказати щось.

Тук-тук-тук-тук-тук... Нервовий вузол стискався з кожним його подихом сильніше.

«Якщо він протримає цю інтригу іще хоч мить, мене відвезуть на швидкій швидше, ніж він договорить», — промовив мій реаліст, тримаючись за серце.

«Женю, я скоро скаржитимуся на це нескінченне барабанне шоу твого серця. Я не купував квитки, але повинен слухати його з першого ряду», — бурчав реаліст.

— Женю, я... Я тебе кохаю.

«Він сказав, що КОХАЄ? Кохає!»

По мені пройшлися мурашки. ТУК... ТУК... ТУК... ТУК...

— Яне, я... я... — я почала заїкатися.

Я зовсім не була до цього готова сьогодні. Я відвела очі, шукаючи поглядом Ваню, і зупинилася на його очах, які спостерігали за нами.

Він посміхався від вуха до вуха.

— Женю, — промовив Ян, привертаючи мою увагу до себе. Я обернулася до нього. — Я сказав це не для того, щоб ти відповіла взаємністю. Я просто хотів сказати те, що вже давно відчуваю. Я не знав, як ти відреагуєш, але я більше не можу мовчати...

Я схилила голову трохи набік, розглядаючи риси його обличчя, до яких уже так звикла, які шукаю, будучи серед інших людей. Його голос, на який відгукується все всередині мене.

Я взяла його обличчя у свої руки, піднімаючи трохи його голову, щоб він подивився мені в очі.

— Дякую, що сказав. Це дуже цінні й значущі слова для мене, Яне. У майбутньому кажи мені все, що хочеться, не тримай у собі, навіть якщо мені дещо іще важко сприймати.

— Тоді я можу тебе називати коханою?

— Можеш. Мені буде дуже приємно чути це.

Він видихнув і розслабив плечі.

— Кохана моя, — промовив він, обіймаючи мене.

Я обійняла його за шию, занурюючи руку в його волосся й заспокійливо погладжуючи.

Як можна стільки почуттів відчувати одразу? Я не знаю, але те, що я тепер безмежно щаслива, — незаперечний факт. Я посміхнулася.

«Нарешті ми щасливі», — сказав мій реаліст, ніжачись в обіймах Яна.

І я погодилася з ним.

— І я також хочу до вас!

Я подивилася на Ваню і трохи відсторонилася від Яна. Ян узяв Ваню на руки, і той обійняв нас, наближаючи одне до одного. Ми посміхнулися. Ян притис нас до себе обох.

— Тату, ти задушиш нас! — сміючись, сказав Ваня.

— Ви проти?

Я подивилась на Ваню, він — на мене, і ми синхронно похитали головами в різні боки.

— От і добре.

Я відчувала, як серце Яна билося рівномірно, але дуже сильно. Точні й чіткі удари.
Знав би він, що зі мною робить...

«Колись я йому поскаржуся і покажу блокнот, де записую, як ти з мене знущаєшся цими звуками постійними, які не вщухають», — сказав реаліст, махаючи своїм блокнотиком.