1 Глава. Женя Астахова

В безкраїй темряві та дзвінкій тиші одна дівчина дуже квапилась.
 

— Оце ж треба так потрапити в самий пік хуртовини! — сказала вона з роздратуванням.

Важкий видих. Сьогодні все йде шкереберть. На роботі завал, утома, а ще умудрилась і застудитись.

Вона витягнула руку з теплої куртки і побачила, як сніжинка падає їй на руку і відразу тане. Хмикнувши, вона подумала:

«Це так схоже на моє життя. Те, що я хочу, я отримую тільки на мить, і потім воно зникає безслідно».

Вона ще раз тяжко зітхнула і пішла до найближчої аптеки, слухаючи музику в навушниках.

Музика завжди її рятувала в такі моменти, наче всі негаразди зникають.

Зайшовши до аптеки, в якій часто буває, вона стягнула навушники.

Подивилася — за прилавком нікого немає.

Не встигла вона щось сказати, як позаду неї різко відчиняються двері.

Вона навіть встигла трохи злякатися. Перше, що вона побачила — це хлопчика семи-восьми років. Весь розпатланий і на очах сльози. Він підбіг до неї і сказав:

— Будь ласка... допоможіть. Моєму татові дуже погано...

Перша реакція — розгубленість.

Вона не встигла щось відповісти, як позаду у дверях з’явився чоловік. На вигляд ще зовсім молодий, але вигляд у нього був як у зовсім білої стіни. Він ледь тримався на ногах.

Не встигнувши обдумати свої дії, вона кинулася підтримати його і закричала:

— ДОПОМОЖІТЬ!

«Сподіваюся, я не сильно злякала цього маленького хлопчика», — пронеслося у її голові. «В цей час мене іще хвилює чужа дитина, точно хвора» — іронія наше все.

В цій аптеці є стілець. «Слава Богу».

Вона постаралася посадити його акуратно на стілець, щоб не зробити йому гірше.

Він щось прокрехтів, вона насторожилась іще більше.

— Щось не так? Вам погано? Де болить?

— Відпус... Відпустіть, будь ласка, мою руку, ви робите мені боляче, — сказав він уже голосніше.
І в цей момент вона наче прокинулася.

— Вибачте, я не хотіла вам нашкодити, — сказала вона, нервуючи ще більше.

— До весілля загоїться, — сказав він і усміхнувся трохи через силу, але ці вогники в очах було важко не помітити.

Сьогодні це була остання крапля для неї.

Вона тут ледь інфаркт не схопила, а йому смішно! Це її розлютило до самої глибини.

І тільки вона хотіла обуритися, як у цей момент дівчина, яка працювала в аптеці, прибігла до них і почала йому допомагати. Він зняв куртку, і вона побачила — рука вся у крові.

Так багато крові... і тут вона згадала, що тут є іще дитина, яка дуже налякана.

Він був біля неї і, виявляється, ще й тримається за край її куртки знизу. «Я навіть цього не помітила». Вона на автопілоті пригорнула його до себе, щоб він не бачив це все.

І він пригорнувся до неї, і в цю мить вона відчула дивне тепло, яке наче йшло зсередини. Вона ще раз подивилася на малюка і на те, як він її обіймає, і наче роздратування спало саме по собі.

«Дивні відчуття», — подумала вона, і не встигла додумати, як батько хлопчика покликав його, побачивши їх. Сподіваюся, він нічого собі не подумав.

— Ваню, біжи до мене, — сказав він, дивлячись із прищуром на їхні «обіймашки».
Ваня, подивившись на тата, але не пішов до нього. Обернувшись до жені, він сказав.

— Дуже дякую тобі.
Тільки вона хотіла відповісти, як він продовжив:

— Як вас звати? — сказав він, дивлячись своїми допитливими оченятами, чекаючи відповіді.
Вона глянула на його батька, явно незадоволеного таким результатом. Потім повернулася і сказала, присівши на коліна:
— Мене звуть Євгенія, а для друзів — Женя. — Сказавши це, вона трохи усміхнулася.

— А я — Ваня. Будеш моїм другом? — спитав він, усміхаючись на всі тридцять два зуби.

В цю мить всі її думки випарувались і вона завмерла...

                                         *****

Маленьке післяслово від автора:

Чи ховалися ви коли-небудь за навушниками від усього світу?  Я — так.

Щиро ваша Рікі Ашер.