"Нащо я тривожу свою душу? Нащо тривожу замерше серце? Минуло, минуло моє щастя! А що минуло, те ніколи не вернеться", — подумала Надя. І дві сльози, як дві краплі роси, покотились по її блідих щоках.
Зацвіли садки. Настав май. Стара Зоя поховала свою дочку.
1888 року. Київ.