Розділ 8. Кохання здатне на неможливі речі

Розділ 8. Кохання здатне на неможливі речі

– Колишня?

– Його дівчина?

– Мама? – сказав офіціант, на якого одразу ж зиркнули усі дівчата, а одноока піратка, що поклала на нього вже своє око, вдарила його ліктем, щоб не бовкав, що попало.

– От і я не могла згадати, хто така та клята Галатея! Здавалось, що все просто, але чи анестезія подіяла, чи я провалилася вже у сон, але ніяк не могла згадати. А якщо жінка не може згадати, то...

– Вона може придумати! – продовжив дуже правдиво чоловік, якому дісталося через мене від дружини.

– Добре ж ви знаєте жінок!

– Так, за п’ятнадцять років щасливого подружнього життя, знаю мою кохану, як облуплену: заводиться з напівоберту, ображається швидко і надовго, а якщо щось забула, не почула, не знає... Ой, як придумає собі, що потім простіше визнати, що я неправий, ніж доводити правду.

– Який ви розумний чоловік! Пощастило вашій дружині і вам з нею! Однозначно вам з нею не нудно!

– Це точно! Завжди тримає у тонусі! – мовив чоловік та поцілував свою дружину, яка надумала ображатися, але після його слів та поцілунку змилувалася над чоловіком і дозволила йому далі жити. А ми ж, жінки, такі: можемо лагідними й милими бути, а можемо й зі світу звести та мозок винести.

– То що ж далі було?

– Поки моє тіло перебувало у руках Лева, мої думки намагалися зосередитись на тому, хто така Галатея. Спочатку я також подумала, що вона його наречена. Але хочете вірте, хочете ні, але от не бачила я поряд з Левом ніяку Галатею. Ну, може, ще якусь Галю, але точно не Галатею, хоча і Галі я б усі коси повисмикувала та на жабу її перетворила б. Я розуміла, що Лев молодий, привабливий, харизматичний і він міг би мати наречену, кохану, але саме зараз мені пригадалися усі мої наречені, які так ніколи і не стали моїми чоловіками. А їх, повірте, було чимало. Я ж видна жіночка, приваблива, але надто перебірлива. Одним словом – відьма!

Нареченого ще у дитинстві мені наворожила моя прабабуся, яка й передала мені свій дар. Вона казала, що я відчую свого коханого, що мої очі засяють та серце заспіває. Саме це сталося, коли я побачила Лева. Моя прабабуся багато розповідала про свого чоловіка і все життя з собою носила невелике сердечко, яке вміщалось на долоні. Здавалося б – звичайна річ, але це серце могло сяяти та я, навіть, чула, як воно б’ється. Це серце зробив мій прадідусь, який був ковалем. Залізне серце, яке горить вогнем кохання та б’ється. Але чують його тільки ті, хто можуть щиро кохати.

– Фантастика!

– Не може бути!

– Неймовірно!

– Справжнє кохання здатне на неймовірні, фантастичні та неможливі речі. Коли прабабця мені казала, що до мене будуть сватається десятки, сотні наречених, а я крутитиму носом, поки не відчую мого єдиного, я сміялася. Вона ж і навчила мене варити зілля та чаклувати кохання для інших, але не для себе. Моє кохання мало знайти мене саме. Прабабця передала мені відьмацький дар та свого вірного фамільяра.

– А де він?

– Невже здох?

– А хто це?

Прабабуся Елі