35. ЕПІЛОГ

– Мамо? Тату? – я кажу, і боюся  почути, що я помиляюся.

Вони хвильку мовчать, вивчають мене своїми очима. А тоді направляються до мене .

– Доню, Соля, – вони обіймають мене, сльози течуть срібною рікою з наших очей.

– Сестро, пробач нас. Ми не вберегли тебе, – каже дядечко, його голос тремтить.

– Братчику, так мало бути. Ми мали пройти випробування. Ти ж знаєш це, немає вічного життя без випробування і болю. Обійми свою сестричку. – і мама по черзі обіймає усіх.

Море сліз, море слів – це як  зустрілися після довгої розлуки. А хіба не так?

Через якийсь час  я нарешті залишаюся з батьками наодинці.

– Ти маєш нам  все розказати. Хто твій Марк? – запитує тато, який весь час  поки ми були у  вітальні міряв його з ніг до голови.

– Марк Лео О’Ґрань, правитель Заграні, найсильніший темний маг. Моя істинна пара. – тато дивується коли чує своє прізвище.

– Він, що нам родич? – тато починає  нервуватися.

– Я б сказала, що дуже-дуже далекий. Ти ж після себе залишив на троні двоюрідного брата. А Марк, його праправнук. Чи ви проти того, що я  з Марком? – хоч би не це, уже я  починаю нервувати.

– Ми не проти. Іян, перестань натискати на дитину. Магія визнала його істинною парою, а магія не помиляється, – вмішується мама, дивиться на тата з-під лоба.

– Я не натискаю, але наш зять тепер має зрозуміти, що нашу дівчинку є кому захистити. Вона тепер не одна, ми  з нею і  це навічно.– я відчуваю всю  батькову силу, він готовий заради мене перевернути небо.

– Ти пробач, нас доню, що ми тебе кинули саму. Сподіваємося, що ти не проженеш нас, – мама тримає мої руки, цілує мої пальчики, – Я так  мріяла виростити тебе, бавитися  з тобою маленькою, колихати, співати колискові. Ти наше серце.

– Я мріяла про нашу зустріч, відколи дізналася, що це можливо. Тільки одного не розумію, як  трактат про пробудження потрапив аж у  вимір Селестин, – це мені досі не зрозуміло.

– Цей трактат, доню є в кожному світі і  вимірі. Я не знала, де ти його знайдеш. Просто він мав відкритися тільки тобі, у відведений на це проміжок часу. Де б ти не була, ти б його все рівно знайшла. – мама  вміє дивувати, і  мабуть це не останнє відкриття, яке чекає на мене.

День пройшов у  спогадах, у  планах на майбутнє. Про мою освіту, і  про мої успіхи  в бізнесі. Тато просто ріс на очах, коли я розповідала про місто мрії і  про інші мої проекти. 

Коли мова зайшла про поправку до закону про злочини магів, він вже нестерпів і  почав розсерджено говорити про безвідповідальність правителів, які  це допустили.

І був дуже радий почути, що за ці два роки, я переглянула усі ці  справи та привела вироки суду до виконання.

Коли  Арх запитав про Ніну у мами, нагадуючи про свої спогади, мама  раптом  встала  і  вийшла на  вулицю. А ми за нею.

– Я ж  вам  всім  казала, що іриними повязані між собою, і вони ближче чим вам здається. Загрань їх всіх об'єднує, я не дарма поселилася тут. Точніше не тільки тому, що тут живе мій темний маг, як ви  всі думали. Тут місце де беруть початок всі поля  іринимів, – мама розповідала і йшла до озера, що за садом.

Ми йшли всі позаду, і  не розуміли про що йде мова.

Мама покликала тата  і нас з Марком.

Ми стали у коло, я  напроти мами, а Марк навпроти тата.

– Знімайте грань, Іян і Марку ви свою темну, а ми з Солею, свою сонячну.

Я закрила  очі , щоб уявити як падає грань. Коли відкрила, то побачила неймовірне.

Навколо срібного озера розмістилося чотири білих будинки (враховуючи мамин). Біля будинків чарівний садок, а за садом  простяглися поля іринімів - смарагдових. діамантових, сапфірових і бурштинових.

Я не вірю  своїм очам, ці будинки були поруч. Я ж чітко бачу будинок Ніни, в якому була не один раз.

Через мить з будинків  почали виходити мешканці.

Я бачу Ніну і Рождена з близнюками, батька Ніни і її хрещеного з бабусею.

А біля будинку з діамантовими іринимами я бачу знайомих нам Вірену і Костянтина а з ними срібноволосу дівчину та  ще чоловіків.

На смарагдовій частині біля будинку стоїть дівчина з смарагдовими очима а біля неї чоловік, який тримає чарівне створіння, дівчинку, від якої лине сяяння богів.

Я нічого не розумію

Мама махає всім  рукою, кличе в  гості.

На подвір'ї виникає великий стіл, закладений як на  українське весілля. З вишитою скатертиною, і стравами , що нагадують мені мою Україну.

– Сестро поясни, – вимагає дядечко, поки наші гості  йдуть до нас.

– Я трохи втрутилася у ваші плани, клич своїх товаришів. Пора  всім сісти за родинний стіл. Тут об'єднано всі роди, які наділено найвищими силами. Я так довго складала це все в єдину нитку, вишивала наші долі. Закріплювала таємними знаннями, ховала таємниці, які ви всі шукали. Вела  вас до сьогоднішньої вечері за родинним столом. – мама просто нас заінтригувала так, що ми навіть не змогли нічого відповісти.

Дядечко перемістив до нас Олександра і Георга. До нас  прийшли всі наші сусіди.

Я з цікавістю розглядаю всіх.

Першою прийшла до тями Ніна, і давай  нас усіх знайомити.

– Соля, давай знайомитися  з усіма.– Ніна тягне  мене за руку до срібноволосої дівчини, яка стоїть з зеленоокою красунею, – Це Соломія, я вам  про неї не встигла розповісти. Соломія а  це Ірина Атаман і Ліда, вони мої нові подруги.

– Лідея? – простягую руку для вітання срібноволосій дівчині.

– Так, я Лідея, – здивовано відповідає дівчина,– Ти мене знаєш?

– Заочно, я знаю твоїх батьків, – і подаю руку зеленоокій красуні,– А ти онука Олександра і Георга, Іра?