34. Пробудження

Життя повернуло в інший бік, і  закрутило мене в шаленому танці.

До третьої години дня я  перебувала в академії, після дві години присвячувала державним справам та  справам бізнесу, решту дня  ми з Марком проводили в розсаднику або в будинку мами.

Я так захопилася навчанням, що не звертала уваги ні на пору року, ні на  час доби.

Бо могла спокійно просидіти до другої ночі  за підручниками, вивчаючи магічні закони, заклинання, ритуали.

Марк спочатку сміявся, потім  злився, а потім змирився.

Він налагодив дружні відносини з володарем Позасвіття Рожденом, і поки ми з Ніною гризли граніт магічних наук, вони укладали взаємовигідні угоди.

Ми стали дружити сім'ями, Ніна познайомила нас  із своїм батьком  та  бабусею, які  допомагали їй доглядати близнюків. Ніна так обожнює своїх синочків, її малі “сапфірики”, так вона називає своїх синьооких ангелят.

Вона без утаю розповіла все про себе, а я їй про себе.

Ми справді стали дуже близькими. Гостювали в неї Повітряному палаці, а  вони в нас  в Світлій резиденції.

А ще ми  трохи дратували своїх чоловіків, ні ми просто зводили їх з розуму.

Ми постійно втікали від них в Україну, до Ніни додому. Розташовувалися в будинку, обкладалися підручниками і читали вголос., щоб краще запам'ятовувати.

Час від часу до нас приходила її сусідка Таня і приїздила подруга Алінка, і  ми влаштовували танці. Включали гучно музику і танцювали, поки у наших чоловіків закінчувалися терплячки, і вони нам з грізним виглядом нагадували, що ми  одружені і маємо ще й займатися ними.

Ми сміялися, і втікали в будинок на поле іринимів, який належить Ніні. Чоловіки ганялися за нами, допоки не ловили в свої обійми і ми не могли вирватися від них.

Поява Ніни в моєму житті стала відправною точкою до гарних змін.

Я помітила за собою, що стала  більш врівноваженою і цілеспрямованою, Ніна як старша  сестра підтримувала мене і  вела за собою. Вона показала мені, що таке сім'я, і як добре мати рідних.

Навіть дядечко помітив зміни в моєму характері. Я з Марком раз на тиждень бувала в них  в гостях, і Ілея і дядечко тільки тішаться моїм успіхам у навчанні.

Я успішно пройшла базові два курси в  академії, і  попереду у мене рік практичних занять.

Арх нарешті подолав Хелену. Але як сказав дядечко, що це вдалося завдяку його втручанню. Він трішки відкоригував план, завдяки своїм друзям, вони привели у Міжсвіття чарівну рахівницю Ірину, яка змогла вірно розтлумачити старі знання.

І нарешті в божій сім'ї запанував мир і спокій. Я б хотіла також зустрітися з цією дівчиною, про яку  я чула скільки гарного. Світ безмежний, та ми шукаємо лише тих, хто відгукується  в нашому серці.

А в  моєму серці постійна туга за мамою і татом.

За два роки я прочитала майже всі листи, які написав мені тато. Точніше залишився останній, він не відгукувався ще жодного разу на мій поклик.

Ці листи мене так зблизили з батьком, наче він живий. Просто десь у відрядженні чи на заробітках.

Вже яку ніч у мене безсоння, я ніби з вечора засинаю, та близько першої ночі прокидаюся і  не сплю до п'ятої ранку. Щоб не крутитися  на ліжку, з боку на бік, я  йду в кабінет. Нехай Марк спокійно спить, бо я і йому не даю спати.

Зараз я кручу перед очима останній лист. Що в ньому? Чому весь час він мовчав?

Відкриваю конверт, серце стукотить, наче біжить табун.

“ Моя люба, доню!

Мій час вийшов. Я зовсім не жалкую, що сьогодні останній день мого грішного життя. Я мав померти ще того дня, коли вбили твою маму, мою Мію.

Немає нічого гіршого ніж жити на половину, саме так я  прожив  останні п'ятсот років. Навіть найлютішим ворогам не побажаю такого життя.

Втрата істинної пари, страшніше смерті.

Я жив лише заради тебе. Будував для тебе майбутнє. Тепер ти вже знаєш, що всі мої укази і закони були для тебе.

Я вірю, що ти проживеш щасливе життя. Зустрінеш свою істинну пару. А якщо вже зустріла, то міцно тримай і не відпускай.

Світло моїх очей, доню, я не вірю, що існує спосіб відшукати душу Мії. П'ятсот років, Оло шукає і не знайшов. Я став катом для коханої.

Прошу лиш одне – знайди ті кляті заручинові браслети.

Залиш їх у мене на могилі. Нехай хоч шматок магічного золота зігріває мою душу.

Нехай береже тебе Творець, будь гідною Правителькою.

Люблю тебе, вічно.”

Сльози котяться градом, це останній лист в прямому сенсі.

Бідний мій тато, він п'ятсот років прожив з душевною раною і каяттям, яке ніхто не почув.

Може вже прийшов час спробувати розбудити душу мами. Може в мене все вдасться.

– Соля, ти знову не спиш? – увійшов в кабінет заспаний Марк.

– Читаю останній лист від батька, – підношу до нього  свої заплакані очі і даю листа .

–  Давай сюди цей лист, і ходи до мене. Не рви собі душу. – піднімає мене на руки  і несе в спальню.

Вкладає в ліжко, сам лягає поруч і притягує в  свої обійми, огортає в свою магію.

Читає листа, я відчуваю, що він також приймає близько до серця написане. Він кладе листа на тумбочку і накриває мої вуста солодким поцілунком, витягує мене із моєї туги.

його обійми стають міцніші, а цілунки палкіші. Він мій, і я ніколи його не відпущу.

Заснула, сплю. Мені  сниться  сон.