31. В очікуванні дива

Тиждень пролетів як один день. Яка я щаслива!!!

Зі мною поряд найкращий чоловік  в усіх світах, він носить мене на руках, варить найсмачнішу каву.

І цілує так, що від одного дотику його вуст я палаю, а в його обіймах моя душа співає.

Ми подякували за гостинність Костянтина і Вірену, та  пообіцяли  навідуватися до них.

А також обов'язково знайти можливість, щоб вони змогли переміститися до нас.

Скриньку з трактатом нам  подарували, і  ми щасливі відправляємося додому.

Попереду розмова із Алеком. Чи погодиться він на угоду з дядечком? 

Нас нетерпляче очікували на терасі. Алек сидів набурмосений, у нього був синець під оком. Він з-під лоба дивися на Філа і Натана, мабуть це вони його втихомирювали.

Ми з Марком переглянулися, маємо вирішувати якнайшвидше, бо Алек загине від почуттів, які немає з ким розділити, крім пляшки з алкоголем.

– Ми бачимо, що у вас  був веселий вечір,– Марк як господар, оцінює ситуацію,– нічого не хочете повідомити?

– Це я винен, давно не вживав алкоголю. А вчора не втримався, потім мене трохи занесло. У хлопців не було вибору. Я синяк спеціально не прибрав, щоб деякий час нагадував мені, яким я можу бути бовдуром.– винувато відчитався Алек за вчорашні пригоди

–Ну це вже прогрес, Алеку. Тим більше, що тобі потрібна зараз твереза голова. У Солі до тебе є пропозиція.

– Яка пропозиція? Я поки не готовий до нової роботи. У мене немає на це сил, – він похилив голову, його біль я бачу, магія наче надірвана, я справді в нього немає сил для життя.

– Ходи зі мною, Алеку. Ця пропозиція не для всіх вух, вибачте нас. Марку, я залишаю вас, обговоріть термінові задачі, які потребують нашого втручання.Можливо ми з Алеком трохи затримаємося, – я йду не оглядаючись назад, знай що Алек йде позаду, похнюпивши свою голову.

В кабінеті сідаю за  стіл, Алек навпроти мене, зараз я йому розповім те, що для нього здасться видумкою, і може він мені не  повірить.

– Алеку, скажи мені на що ти готовий піти, щоб знайти свою кохану серед мільярдів світів, крім  самогубства? – я уважно вивчаю його реакцію, маю відчути кожну його думку, навіть ту яку він буде відганяти.

– Ваша Велична Світлість, я  не дуже розумію, що ви хочете почути від мене. Якби в моїх силах було повернути Алію до життя, вона би  вже була зі мною, – він і справді не розуміє моїх натяків, хоча  відчайдушно шукає відповіді в своїй голові.

– Я можу тобі допомогти, Алеку. Відправити тебе у світ в  якому душа Алії переродилася. Та  є деяка умова, яку ти маєш виконати, – він затаїв дихання, з обличчя зник синець. Думки схопилися за цю ідею, навіть в  його думках з'явилася Алія в його обіймах, стоп Алеку, ти дуже поспішаєш.

– Я згоден на  всі умови, що я  маю підписати, – ого, я не очікувала такої реакції.

“ Там  на небі високо, за хмарами, магам Творець долі роздавав. Заселяв світ красивими парами і тебе  мені подарував. Ти поселилась у душі і там живеш, думки мої перебираєш, букети ніжності мені несеш, ти моїм серцем  володієш. Я знайду тебе моя Алія, чекай я вже йду..” – думки Алека, які вони прекрасні. Глибина його почуттів, як  синій океан в  Селестині.

– Дороги назад не буде, якщо ти не віднайдеш її перероджену душу за двадцять років – втратиш магію. І тоді тобі  насправді буде потрібно чекати на смерть, щоб переродитися  самому і знову все починати спочатку,– ми  наближаємося до точки неповернення.

– Це краще ніж чекати на  смерть. Я знайду її. – його впевненість вселяє в мене віру.

– Добре, а  тепер прошу не дивуватися побаченому, – я  маю викликати дядечка, – дядечку ми готові до угоди, зявися тут, будь-ласка.

В кабінеті з'являється мерехтіння і  з якого виходить Творець в  своїй істинній подобі. Три метри зросту, очі, які палають смарагдовим вогнем, золото-срібне волосся  в світлій аурі та  темному ареолі. Навіть у мене подих перехопило, а в  Алека  пропав дар речі.

–Ну що ж ти вибрав свій шлях, тепер справа за мною. Соля, як ти думаєш, ми  маємо ще йому чимось допомогти?– дядечко як завжди вміє перекрутити все з ніг на голову.

–Я думаю, що йому  б не помішало збільшити рівень магії, який відповідає коронованій особі,– а  що, ти ж сам  дядечку запитав.

–Вся в свою маму, добре нехай рівень його магії буде найвищим, тепер він може відкривати двері в інші світи, і  за необхідності переводити за собою магів або немагів. Ще будуть побажання?– дядечко щось хитрує, він хоче щоб я здогадалася сама, без його підказок.

–Нехай йому додаються знання про устрій і історію Трьох Туманів, і його королівства Срібного Туману,– а  ну  чи вгадала?

– Молодець ти вчишся на ходу. Нехай він знає все, що потрібно королю Срібного Туману, – дядечко повертає собі звичний вигляд, сідає на диван з горнятком  кави в руках.– то що Алеку я бачу в твоїх очах і голові купу питань. Питай.

– Ви Творець?– невпевнено запитує Алек.

–Так, а Соля  моя племінниця. Я дав тобі відповідь відразу на два питання. Далі запитуй, але ми обмежені по часу, так що запитуй найголовніше,– зупиняє сотню Алекових питань дядечко.

–Де мені шукати душу Алії?

– Світло її душі помічено  в  Україні, їй зараз приблизно двадцять три роки. Це все, що я можу тобі відповісти. Бо шукати її маєш ти, а не я,– і знову він мене дивує. Все чомусь пов'язано з Україною, що ж це земля така, яка  притягує всіх до себе?

–Я так  розумію, що тепер я король Срібного Туману. А це відповідальність за країну і її жителів, як тепер  мені поєднати пошуки Алії і  роботу?– цілком слушне питання Алека, то що відповість на  це дядечко.

–Для того ти і король, маєш все організувати. Тим більше, що світ Срібного Туману пов'язаний з Україною. Через Україну проходить міжсвітова траса для перевезення магічних вантажів, а перевізником  є Срібний Туман. Ваші перевізники єдині, які можуть перетинати магічні кордони. Так що твоя робота  буде якраз забезпечення вчасної гарантованої доставки цих вантажів, боротьба з контрабандою.– ну це вже перебір, дось свої займаються контрабасом, так на тобі в  Україні  ще й і магічна контрабанда.