30. Справи сімейні (таємниці)

Ми з Марком перемістили Алека в Світлу резиденцію, не хотіли покидати наодинці після всього, що сталося на суді.

Він проспав до наступного ранку, і знайшов нас на терасі першого поверху, де ми обговорювали справи, не торкаючись теми суду.

Бо на суді були тільки ми з Марком і Грей, решта навіть не знає, що там сталося. А ми не спішили повідомляти деталі, хоча бачили зацікавлені погляди. Це таємниця Алека, його особиста справа, і тільки він вправі розпоряджатися отриманою інформацією.

Нотона   і його спільників кинули у в'язницю, я позбавила їх магії. А Маю спочатку вирішили відправити під нагляд лікарів, у неї видимий психічний розлад.

Дуже важко дивитися в очі Алеку, як він пережив цей жах на яву. Побачити смерть своєї коханої, істинної пари – і не зійти з розуму, або не вбити когось.

Буду сподіватися, що дядечко допоможе нам знайти спосіб об'єднати їх. Хоча я поки що не розумію, як це взагалі можна зробити. Алія померла, і її не вернути. Ефемерне поняття “душа”, про яку всі говорять для мене це щось далеке і схоже на хмаринку, що десь собі літає, але ніхто не знає де. Навіть Творець не зміг віднайти душу померлої сестри.

– Ваша Велична Світлість, ви нас  не слухаєте? – відірвав мене від думок Верн.

– Вибачте, задумалася. То що у нас з будівництвом? Коли починаємо?– він щось мені доповідав, а я ніяк не можу привести до ладу свої думки.

– Ми розпочнемо з будівництва курорту навколо озера, щоб можна було запустити старт продажів нерухомості. Підрядники же заїхали на  свої будівельні майданчики, зараз максимально завозять будівельні матеріали. Роботи розпочнуться за три дні, – Верн дуже коротко описав виконану роботу, бо зрозумів, що мої думки сьогодні не тут.

– Йдіть, всі вільні. Я сьогодні не в формі, моя голова зайнята іншим.Я знаю, що ви чудові менеджери, і  гарно виконуєте свою роботу, дякую вам.

Мої друзі залишили мене, і ми залишились утрьох. Я, Марк і Алек. Я маю зрозуміти на що готовий Алек, якщо він отримає шанс відшукати душу Алії.

Дона поновила нам  каву, до якої подала ще й гарячі круасани та абрикосовий джем.

– Алеку, як ти?– запитав Марк, який також не знаходив собі місця від ранку.

– Хочу здохнути. Якби я знав раніше, що це Нотон, то вбив би його. Він був скільки разів в моєму клубі, пив і їв, насолоджувався життям. В той же час я сходжу помалу з розуму, бо це не життя. Це постійний біль і журба, – в очах Алека забриніли зрадливі сльози, він закрив обличчя долонями.

– Алеку, ми тобі співчуваємо, прошу не рви собі душу. Алії не повернеш, тобі ж треба жити далі,– Марк спробував витягнути його якось з депресії, бо ще трохи і в нього розпочнеться магічна гарячка.

– Алеку, а ти хіба не чув, що тобі сказала Алія в  останні хвилини?– щось мені здається, що її слів ніхто не чув, окрім  мене.

– Не зрозумів? Вона нічого не встигла сказати… Чи я щось упустив?.– він аж стрепенувся після моїх слів.

– Я так і подумала, що її ніхто не  почув окрім мене, –  я ще раз подивилася на Алека, він має знати це, – Алія просила, щоб ти її знайшов. Вона чекатиме тебе вічно..

– То для цього мені потрібно померти, я готовий хоч зараз розпрощатися із життям. Ви ж можете забирати не лише магію, але й життя. Що для цього треба зробити? – Алек стає наперед мене на коліна, по-моєму я зараз буду кидатися в нього капцями.

–Ти ненормальний чи що? - моєму обуренню немає меж . – чому ти вирішив, що маєш померти?

– А як же нам знову об'єднатися? Ми ж маємо померти, щоб у наступних життях відшукати свою половинку,– дорослий чоловік, а вірить в таку маячню, слухаю його і в моїй голові  малюється картинка. Я дещо зрозуміла. Ура!!

– Ми зробимо інакше. Ти залишишся в резиденції, щоб не наробив дурниць. А ми  з Марком навідаємося до дядечка, маю план.

Не очікуючи його відповіді, я з Марком розчиняюся з тераси. Застаємо дядечка в його едемському саду. Він сидить в компанії ще двох старших чоловіків. Не думала, що тут ще хтось живе окрім рідні. Вони грали в карти. Цікаве бачу в дядечка життя.

Марк стримує мене, пригортає до себе. І ми здалеку спостерігаємо за ними. 

Останні дні такі шалені, що ми замість медового місяця займаємося справами. Якби знайти такий світ, щоб було навпаки. В Заграні один день, а там місяць. Ми б набулися разом, і ніхто б навіть не помітив нашої відсутності. Марк відчув  мої думки, доторкнувся вустами до обличчя, його руки стали гарячими, дихання пришвидшилось.

– Соля, давай кудись змотаємося? Я хочу побути з тобою на самоті, без усіх,– шепоче у  вухо, терпкий аромат меду зводить мене з розуму.

– Як тільки владнаємо справи, це буде перше моє бажання. Виконаєш?– повертаюся до нього, заглядаю в його очі.

– Так.. Всі твої бажання… Моя..– і цілує так солодко..

– Ви ще довго там?– почула голос дядечка, ох, я ж прийшла у  справі.

Йдемо до компанії, вітаємося, до нас  також виходить з будинку Ілея. Розміщуємося на кріслах  в тіні крислатих дерев. Дядечко закінчує гру, тягнеться за склянкою з лимонадом, пригортає до себе Ілею, ніжно цілує її в  скроню. Вони ведуть себе наче недавно познайомилися, і  все ще  попереду. Я також так  хочу.

– Знайомтеся це мої вірні товариші, Олександр Атаман і Георг Кесар. Друзі мої, а  це наша  племінниця, Соля доня моєї Мії. Майбутня богиня, а зараз старанна учениця і істинна пара ось цього впертюха Марка, який так ревно шукав свою пару, що чуть не вмер сліпець, – випалив дядечко на одному подиху.

– Дуже приємно, – ввічливо відповідаю, поки не розумію хто ці люди(маги).

– Соля, мій товариш Олександр родом  із України, а  Георг з Іриними. Ми тут працюємо над планом, який має виправити помилку, яку допустив Арх. Але це таємниця, тому прошу не пробалакайся перед ним, що ти бачила  моїх товаришів,– продовжує дивувати мене дядечко