29. Гірка правда

Я притулилася до стіни, мої відчуття суперечливі.

Чи відчула я радість від того, що вбивця покараний?

Стахій так і застиг, тримав у своїй руці руку мертвої коханої.

Яке непередбачене це почуття, воно приходить коли ти його не чекаєш. 

Перекреслює минуле, змінює майбутнє.

Та чи цінуємо ми його, чи готові берегти?

Чи не загубиться воно в сірих буднях, в рутинні?

– Соля, – я чую голос Марка з вітальні, -– ти знову ризикуєш життям?

– Марку, я відібрала не тільки магію, але й життя тільки що, – радість від ритуалу стерлася,  і я стою в кімнаті з мерцями. Один з яких помер від моєї руки.

Марк входить в кімнату, відшукує мене поглядом. Огортає мене в обійми. Цілує в скроні.

Через мить ми стоїмо на березі Сонячного озера.Він не відпускає мене ні на секунду.

Так і входить у воду зі мною на руках. Ми пірнаємо у цілющі води.

Не знаю як, але коли я відкрила свої очі, то на вулиці вже був світанок. Я лежала в Марка на плечі, він тримав мене за руку. Його дихання було спокійне, він спав. 

Легенько вивільняю свою руку, і встаю. Хочу зустріти світанок на терасі.

Та не вдалося, бо на терасі сиділи родичі.

Дядечко з дружиною і сином. З першого погляду я розумію, що в божій сімейці не обійшлося без скандалів.

– Доброго ранку, – вітаюся, і присідаю на дивані, на столі з'являється горнятко кави.

– Та не дуже він добрий, з огляду на те, що ми вчора почули від вбивці Мії, – дядечко лютував, – ніколи не думав, що мій син виявиться таким не далекоглядним. Це через нього загинула вона.

– Я не спеціально, так вийшло, – виправдовується Арх.

– В тебе все так вийшло. Ти - Бог, а не підліток. Мав передбачити наслідки своїх дій. То ти війну не догледів, то привів у свій дім шахрайку , то найняв в охоронці для сестри вбивцю, то не помітив як з дому пропали ритуальні клинки. От де другий клинок? Кого ще ним мають вбити? Шмаркач, – дядечко встав з дивану, підійшов до парапету, затулив обличчя долонями.

На терасі повисла гнітюча тиша. Арх сидів з повислою головою, він допустився багатьох помилок, і мабуть не знає як їх виправити. Ілея спостерігала за їхньою сваркою, її діамантові очі були червоні від сліз.

– Я допоможу тобі востаннє, але не скажу як. Бо ти сину мій загрався у всемогутнього, – розвернувся до нас дядечко, – та це не верне мені сестру, а Солі маму.

Він ще хотів щось додати, та двері на терасу відчинилися і до нас вийшов здивований Марк. 

Марк став як укопаний, не розумів, хто це такі в нас на терасі.

– Марку, не стій. Пора знайомитися з родиною, – відрізав дядечко, і тоді звернувся до мене – Соля познайом нас від твоїм судженим.

Встаю з дивану, підходжу до Марка, цілую його в щічку, беру за руку і підводжу до дядечка, Арх встає з дивану і Ілея також.

– Марку, це мій дядечко, ти не раз чув від мене про нього.  А це моя тітонька Ілея, і мій двоюрідний брат Арх. – знайомлю його з своїми рідними,  він досі вражений, особливо зовнішністю Ілеї. Не кожен день зустрічаєш дівчат діамантовими очима і срібним волоссям, бо дядечко і брат вирішили не шокувати його своїм справжнім виглядом.

– Доброго ранку, вибачте я не знав, що у нас спозарання будуть гості. Я дуже радий з вами познайомитися, – і Марк вітається з ними, от і добре.

– Пропоную перенестися до нас, познайомитися ближче, - пропонує дядечко, і ми опиняємося в нього вдома, у вже знайомому саду.

Наш зовнішній вигляд змінюється, і ми вже одягнені в зручному одязі, а не піжамах.

Відчуваю димок з мангалу, чудово. В нас буде барбекю. Чоловіки йдуть смажити м'ясо, ми з Ілеєю залишаємося в альтанці, щоб поговорити по-дівочому.

– Сильно поскандалили? – запитую у неї.

– Не те слово, я думала, що вони почнуть битися. А їм цього робити не можна, я боюся, що в якомусь із світів не сталася катастрофа, або чергова війна, – Ілея із сумом в очах розповідає, – могло  бути легше, та коли Оло спробував розбудити душу, вибач його він взяв браслет Мії без спросу, душа не обізвалася. Ми сподівалися, якщо розквітнуть іриними – Мія відродиться. Нічого не вийшло.

Мене наче ошпарили кипятком. Нічого не вийшло. Слова набатом били у голові.

Я ледве стримую себе, щоб зараз не зірватися і втекти від усіх.

Бачу як біжить до мене Марк, він відчув відразу, що я готова кинути все і зникнути назавжди, як мама.

– Стій, не зникай!– хапає мене за руки він, пригортає мене до себе,– ми будемо шукати разом, як можна розбудити сплячу душу. Прошу не кидай мене.

– Я не зникну, просто це дуже боляче. Я вірила, сподівалася…– ховаю свої сльози в його обіймах.

Нас обіймає дядечко і Арх, Ілея бере мене за руку. Ми маємо бути разом, шукати спосіб пробудити душу, тепер я це ясно розумію. Сім'я найважливіша справа в житті, зберегти її  – моя місія. Ось, що мама хотіла від мене. Об'єднати родину, і не тільки свою, але і Марка.

– У вас горить м’ясо, – стараюся жартувати,– і мої сльози його не врятують, гайда несіть нам, поки воно не перетворилося на  вуглики. 

День потік своїм руслом, ми їли і пили (не алкоголь), обговорювали ритуал зшиття. Виявилось, що такий ритуал є лише в Заграні, і ніде, в жодному з існуючих магічних світів – немає нічого схожого.

А ще магічна клятва, така на перший погляд проста, навіть без ритуалу пов'язує навічно магію. Цей зв'язок дуже сильний. Правда, без ритуалу, її можна відкликати або повернути. Тому нею часто користуються, щоб прив'язати до себе на якийсь певний (обмежений) час особу, на яку є плани. А це дуже низько, я б сказала гидко.