28. Час розплати настав.

Святкові столи розміщені на терасі. З якої відкривається неймовірний вид на розсадник, в якому розквітли іриними.

І тепер моя вишиванка виглядає цілісною, втіленням істинного кохання.

Ми приймали вітання більше години. Нарешті сіли за стіл.

Моє перше враження - ніби я на весіллі вдома, в Харкові. Все майже ідентично, гості, застілля і мабуть далі будуть танці.

Все, крім обряду виглядає звичним. Я навіть трохи засмутилися. Очікувала, що після обряду буде щось неземне, не схоже, магічне.

За наш стіл були запрошені мої друзі - Ера і Оскар, Дона та її брати, брати Родіри, а також Лео, Алек, Касіо і Дарк. Стахія не було. Хоча я бачила його в храмі, і вигляд в нього був не здоровий.

Нам наповнили келихи, і слово для привітання взяв Лео на правах брата правителя.

– Дозвольте мені, від імені всіх присутніх, привітати вас наші Величні. Сьогодні сталося диво, яке ми чекали тисячоліття. Ваше кохання подарувало нам надію, що нарешті в Заграні відновиться рівновага. І магія оживе, як ваше кохання. Бажаємо вам щасливого життя, спадкоємців, прихильності Творця.Віншуємо вас, – Лео вітав зі смутком на серці, прощаючись назавжди з короною, і одночасно з надією на кохання.

По терасі прокотилися оплески і радісні вигуки до нас з Марком. Марк поцілував мою руку, і нахилившись до мене впритул торкнувся скроні вустами.

Покотилася хвиля привітань та різних побажань, я збилась з підрахунку. 

Нарешті розпочалися танці. Я все точно як в Україні, першим був наш танець.

Та не лунає звичайна музика. Здається, сам простір починає резонувати. Це глибокий, низький вібраційний звук, що йде від чорного оніксу, і високий, чистий, дзвінкий тон, що народжується у білому мармурі. Вони сплітаються у давню мелодію, гімн Балансу, який був прихований у стінах п'ять тисяч років.

Перші кроки Марка — виважені, сповнені непохитної сили, його тіло залишається міцним якорем. Мої рухи – граційні та текучі, як молочний туман мого вбрання. Він веде, я довіряюся, і тепер ця довіра абсолютна, адже я відчуваю його намір ще до того, як він почне рух.

Коли ми кружляємо, наша об'єднана магічна сила стає видимою. Навколо вас виникає спільна аура – сяйво срібла і темного золота. Вона не просто світиться; вона пульсує в ритмі музики.

Коли Марк робить швидкий, владний поворот, Темна сторона резиденції відповідає: тіні подовжуються і танцюють за ним.

Коли я нахиляюся або кружляєю, мій ореол з магічного бурштину спалахує, і світло з вітражів ніби підхоплює мій рух, роблячи його повітряним.

Це не танець двох магів, а рух Єдиного Вузла. Я передбачаю його найменший намір. Відчуваю тепло його серця, його захист, його глибоку, стриману радість. Він відчуває мою ефірну силу, мою мудрість і мою беззастережну любов. Наші Браслети Душ виблискують у такт, наче два серця, що б'ються в унісон.

Танець прискорюється. Ми кружляємо, і наша спільна аура розширюється, торкаючись стін. На мить здається, що вся мозаїка на підлозі тераси – Світло і Тінь – починає рухатися разом з нами, вихор, що символізує вічну взаємодію.

У піку емоційного та магічного сплеску, сяючі іриніми на полі спалахують ще яскравіше. Їхнє сріблясто-золоте світло досягає тераси, заливаючи нас потоком чистої, природної магії. Квіти святкують ваш союз!

Останній, повільний поворот. Марк притягує мене близько, його підборіддя торкається моєї корони.Я відчуваю його міць, а він — моє світло. У цей момент немає Світла чи Темряви, немає Його чи Мене. Є лише Ми.

Ми завмираємо, дихаючи в такт, назавжди зшиті Багряним Швом, обдаровані силою мільйонів квітів, що розквітли заради нас.

– Ти моя. Моє життя, мій найвищий дар,– шепоче мені, коли стихає музика.

І розпочалися танці, бал набирав обертів.

До нас підійшов Алек, я вже знаю чому. Та не зупиняю його, він має сказати.

– Ваша Велична Світлість, дозвольте звернутися із проханням. Я розумію, що вам не до мене зараз, бо нарешті наш впертюх визнав, що кохання не потребує відборів чи конкурсів. Так і хотілося тоді в клубі наваляти тобі в пику Марку, Ваша Велична Темність.

– Алеку, я вже це визнав і кожен день про це жалкую. Якби повірив своїм почуттям, ми б з Солею з першого дня нашого знайомства були разом, – Марк  стиснув мою руку.

– І як ви познайомилися? Бо про це ніхто не знає, лише здогадки і припущення, – Алек запитав, а мені і самій цікаво чи розповість йому Марк історію нашого знайомства.

– О, це було дуже феєрично. Того дня я звільнив чергових захожан з теплиці, бо на мою думку вони виконували свою роботу абияк, і через те в теплиці не працювала нова система поливу, яка обійшлася мені дуже вартісно. Але нових працівників не було, і я мусив сам спасати свою теплицю, бо я нікого туди не допускаю, ти ж це знаєш. І ось я стою на драбині, стараюся закрутити кран. Як чую крик за спиною – “Ти, що робиш ходяча катастрофа. Ану злізай безруке створіння”, – Марк посміхався коли згадував епізод нашого кохання.

– Я б хотів побачити вираз твого обличчя в ту мить, Ваша Велична Темність, – Алек розсміявся.

– Я би також хотів себе побачити. Ти ж розумієш, що на мене не діє жодна магія, та в той момент мене наче струмом вдарило. Я оглядаюся і бачу перед собою захожанку, яка змогла пробити мій захист, і спокійно собі командує мною. Щоб ти знав, тієї ночі я був на побігеньках в захожанки. Вона так вміло працювала і віддавала накази, що я навіть забув, що правитель. Я став Марком, горе-майстром. І мені це так сподобалося, – Марк пригорнув мене до себе.

– Бо твоя магія зрозуміла відразу, що Соломія твоя істинна пара. Магія сама перша відчуває споріднену душу, це ми думаємо, що робимо вибір. Магії не потрібні докази, вона хапається і не відпускає. І щоб ти потім не робив, ти будеш шукати зустрічі, і не розуміти, що з тобою коїться. Це я тобі кажу з власного досвіду, – і після цих слів я відчуваю, як Алека накриває з головою туга за коханою.