23. І не тільки мені буває боляче

Марк зник, а мене досі трусить. Він мене налякав.

Зовсім з глузду з'їхав чи що?

Який ненормальний з'являється посеред ночі в чужій спальні. 

Я подивилася на годинник- четверта ранку. 

Кручуся з боку на бік, спання не йде. 

Довідатися на поле, чи що? Бо валятися в ліжку до восьмої ранку не дуже хочеться, потім голова буде боліти.

Одягаюся в спортивний костюм, беру сапку,  яка так і стоїть в гардеробній відколи я її перенесла.

Сонце тільки сходить, вранішня прохолода і срібна роса накрили квіти легким покривалом. 

Я відчуваю сум в квітах, вони наче засмучені, не веселі. Дивно таке відчувати,  та я відчуваю це.

Відпускаю свою магію, щоб вона підживила квіти. 

Полем пролетіла хвиля моєї магії, за нею ще одна.

Роса почала виблискувати наче діаманти, квіти попіднімали голівки в пошуках мене. 

Бур'янів не має, залишаю сапку біля теплиці, сама йду через усе поле. Хочу оглянути всі квіти. 

Грона цвіте дуже рясно, її пагони вгинаються від кількості суцвіть. Рожеві і темно-вишневі міленькі квіточки утворюють грони, зсередини квіточок йде рожеве сяйво. 

Ямаркіян відчувши прилив сонячної магії засвітитися різнобарвям, розстелив над полем аромат терпкого меду.

Я задоволена своєю роботою дійшла в кінець поля, до самої тераси Темної резиденції. 

Де мене чекав сюрприз. 

На землі, біля моєї грані, лежав непритомний Марк. 

Я спробувала його привести до тями, та він не відкривав свої очі. Прислухаюся чи стукає серце. Слава Богу, стукає,  хоч і дуже повільно.

Що робити? Я оглядаюся, нікого немає. Це ж тільки світає, всі сплять. 

"Дядечку, допоможи мені. - звертаюся подумки, до найріднішого."

І він почув мене, бо вже за мить ми були в моїй спальні. 

Марк лежав без свідомості,  і я змушена кликати на допомогу Дону.

Дона прибігла у піжамі, боса.

• Що сталося Ваша Велична Світлість?, - запитала з порогу.

• Марк,  я знайшла його в розсаднику без свідомості. Мабуть лікаря треба викликати? Я незнаю що робити,  - я розгублена, і справді не знаю що з цим робити.

• Я покличу Натана, він трохи розбирається в цілительстві.

Дона побігла, щоб через три хвилини повернутися з Натаном. Натан присів біля ліжка,  провів рукою над Максом, взяв за руку, точно як мене в лікарні в Лазурі. 

• Таке враження, що його магія не підкоряється йому. Він не може її приборкати. - резюмує Натан.

• І що робити? - я взагалі не знаю, що це означає.

• Чекати, поки він не прокинеться. Його Велична Темність точно знає, що не так з його магією. Думаю, десь за дві - три години він прокинеться, організм трохи відпочине від внутрішньої боротьби.

• Добре, почекаю. Дона принеси мені каву, їсти я поки що не хочу, - я їх відпускаю.

Дона принесла мені каву, я випила.  І що далі робити, сидіти на кріслі біля ліжка?

Мабуть його краще роздягнути і накрити ковдрою. Вперше пробую роздягати магічно. Уявляю як з нього зникає одяг (окрім білизни), і як його накриває моя ковдра. Закриваю очі на мить, щоб ця картинка закріпилася в моїй голові, а коли відкрила - все було так як я і уявляла. Чудово. 

Покрутилася по спальні, походила на терасі. Повернулася назад і просто лягла на ліжко поруч з ним. Що він мені зробить непритомний? Нічого. 

Сама себе запитала, сама собі відповіла. 

Як не крути, а я переживаю за нього. 

Підсунулася ближче, взяла його за руку. 

Таке тепло від нього приємне, такий рідний. Не стрималася і поцілувала у вуста, от ненормальна. 

Сама себе насварила, притулилася до плеча і незчулася як заснула. 

Прокинулася від доторку до обличчя. Відкриваю очі, я обійняла Марка, та ще й ногу на нього закинула, він ласкає моє обличчя рукою.

Відсуваюся від нього,  почервоніла мабуть як рак. 

• Вибач. Я незчулася як заснула. Я зробила тобі боляче?, - сіла на ліжко поруч з ним.

• Ти врятувала мені життя. Я думав що мені прийшов кінець, - він говорить дуже тихо, відчуваю, що йому дуже боляче

• А що сталося з тобою?

• Магія відмовилася підкорятися мені.

• Як таке може бути? - виглядає маловірно.

• Я також так думав, та за цей місяць зрозумів, що мої знання про магію мізерні.

• Чому за цей місяць?

• Коли ти покинула Загрань, моя магія наче сказилася. Я мусив по півночі сидіти на полі, бо поки у квітів була краплинка твоєї магії, моя магія притихала. Та останній тиждень стало нестерпно, я навіть пробував купатися в озері. Все марно. Ти вибач за вчорашнє, я як відчув що ти вдома, не втримався, - Марк говорить, а мене мучить совість, бо через мене він чуть не загинув.

• Не знаю що тобі на це сказати, я не сильний знаток в магії. Тобі дуже боляче?

• Тіло наче не моє, я такого болю ніколи не відчував. А ти знаєш, що я тоді не повірив тобі, коли ти мене закликала. Я думав, що ти прокидаєшся. І що тебе нічого не болить. Тепер я знаю, що таке магічна біль. Нікому такого не бажаю. Я ж чоловік і не зміг витримати, а ти ж навіть не промовила слова, нікому не обмовилася про страшенний біль.

• Марку, ти поспи ще. Я маю вставати, в мене сьогодні багато роботи.

• Не залишай мене, прошу. Не йди, - в його очах біль, він тримає мене за руку.

Я здаюся, знову лягаю поруч, стараюся відчути його магію. Вона як скажена собака, гризе його зсередини. Що ж ти таке зробив, що вона сказилася. 

В мене немає уявлення що робити, і я піднімаюся над ним . Дивлюся в його очі, де застиг біль. А тоді легенько цілую в його такі бажані і солодкі вуста.

Він не відповідає, а слухає свої відчуття. Магія також притихла, очікує, правда не розумію чого.

Продовжую цілувати, його очі і вуста. Я чую як він обіймає мене, його рука в мене на плечі. Він відповідає на мій цілунок, спочатку боязко, та зрештою перехоплює ініціативу і сам починає цілувати мене.