8. Жити. Вірити. Не вірити.

Я в Темній резиденції. Це вже точно я розумію. Але навіщо?

І це мені геть не подобається. Бо нічого доброго це не сулить. 

Я ще раз поглянула з висоти пташиного польоту на свою теплицю, вона все так же сяяла. І мені дуже захотілося бути там, поруч з цими чарівними квітами, а не тут, де я почуваюся зайвою. 

На терасу вибігла Ера, вона побачила мене і посміхнулася. 

• Вам вже краще? - запитала Ера. З якого дива, вона почала мені викати?

• Ера, а чому ти мені викаєш?

• Ви ж тепер вірниця його Величної темності.  - вона казала з такою радістю, та мене це вкрай не радує, бо щось мені підказує моє шосте відчуття,  що це повна дупа.

• Хто така вірниця? - я відразу перепитую.

• Улюблена жінка, як же вам пощастило, - Ера прямо сяє від щастя за мене, та я добре розумію,  що це означатиме.

• Так Ера. Маю до тебе два питання.  Перше: де мої речі? Друге: чи є звідси вихід, щоб не попасти на очі магам?

Ера застигла,  вона не очікувала такого повороту.  Бо для неї це мабуть не здійснена мрія, а для мене це - дно.

• Ваші речі в мене,  я ще їх не встигла очистити. І звідси можна вийти в коридор для прислуги, яким ми зазвичай ходимо, щоб не пересікатися зайвий раз з магами.

• Ми зараз же покидаємо цю кімнату і ти мене виводиш або до теплиці або до мого будинку. Добре?

Вона вагалася, мабуть її охопив страх. Я підійшла і обійняла її.

• Скажеш, що я тобі наказала так зробити. Зіпреш все на мене, а я підтверджу, якщо до цього дійде. Пішли, мені не можна тут залишатися.

Я взяла її за руку і потягнула в кімнату. Слава Богу, що більше ніхто не прийшов. Ера відкрила  потайні двері коридор для прислуги і ми побігли геть. 

Я не знаю куди ми біжимо, та біжу не оглядаючись. 

Бо якщо залишуся - ніколи собі не пробачу.

Бути чиєюсь примхою чи іграшкою,  якою награються, зламають,  а потім викинуть як сміття чи непотріб. Я цього не хочу. 

І мені все рівно хто та Велична темність, яка проявила до мене таку милість. 

Ми вибігли навпроти теплиці і попадали на землю від сміху і адреналіну, який переповнював нашу кров. 

• І ти перестаєш мені викати, бо я тебе приб'ю. - я починаю її скоботати, і ми ще дужче сміємося.

• Соля, а ти така смілива. Я б нізащо в світі так не зробила.

• Облиш, я не смілива. Я захожанка, і моє місце тут, а не в резиденції. Піди будь ласка принеси мені одяг. А я зачекаю тебе в теплиці,  бо не хочу розгулювати в такому вигляді. Добре?

Ера киває головою і біжить назад до резиденції, я ж з сумом поглядаю на шпилі закутані у хмари, а могла ж залишитися. Ой дурне ти теля,  Солька. 

Відганяю думки з голови і йду в теплицю. Як же гарно і добре тут. Відчуваю, як сили повертаються до мене, наче оживаю, народжуюсь заново. 

Квіти засвітилися ще більше, коли я увійшла, наче раділи моїй появі, в стаканчиках вже починає сходити грона. Ясоломія і Ямаркіян аж виблискують, перші справжні два листочки вже є.

А скільки часу пройшло? Скільки я пролежала без свідомості? Треба Еру розпитати, вона ж точно це знає.

Чую кроки біля теплиці, це Ера несе мій одяг, а чи є в ньому скарбничка?

Виглядую з теплиці на всяк випадок, бо ж я досі в чоловічій сорочці на голе тіло, це справді Ера. Беру одяг та повертаюся в теплицю, де скидаю з себе сорочку та вдягаю свій одяг, в нагрудному кармані намацую скарбничку. Витягую, так це вона. Притискаю до себе, дякую Богові, що вона є, це ж вона мене врятувала. І мені байдуже, що в ній заховано, бо ця річ сама по собі скарб.

Ера сидить на землі під теплицею, гріється на сонці, я присідаю навпроти.

• Скільки часу і була без свідомості?

• Майже добу, та лікар сказав, що у вас, ой, у тебе шок. І дуже велике фізичне навантаження на організм, наче ти піднесла дуже важкий вантаж.

• Доба, добре, що не більше. То сьогодні бал?

• Так, але його хотіли перенести. Та все ж вирішили провести, бо сьогодні ніч заплаканих зірок. А вона лише один раз на рік, ніхто не хоче упускати можливість здійснити своє найпотаємніше бажання.

• І що без балу не можна загадувати бажання?

• Можна, та зорі падають тільки на це поле, що біля теплиці. Буде дуже гарно, все поле буде світитися тисячами опавших зірок до ранку.

Ера так це оповідала, що я навіть уявила собі поле в зірках, ми розляглися в траві і мріяли. Кожна про своє, та я думаю, що наші мрії однакові - ми хочемо бути коханими і щасливими.

Ми трималися за руки, я- захожанка, і Ера - немаг, обидві чужі для цього світу. Так знайшлися дві душі, що через світи і зірки зустрілися в Заграні.

Ще б полежали, та над нами навис Стахій.

• Ви себе погано почуваєте? - він вдивлявся в мої очі.

Ми з Ерою зірвалися з землі, сміючись і обтрушуючи одна з одної траву. Ера зігнулася в поклоні і побігла в резиденцію, помахавши на прощання рукою.

Я йду за стіл, Стахій за мною. В мене наче там кабінет, і я приймаю там гостей.

Я мовчки запрошую його присісти.

На столі з'являється кава, бутерброди з сиром та фрукти.

Ну що ж, я не проти. Голод відчувається, я їла ще вчора.

• Чому ви втекли з резиденції, юна сяйність? - потягує каву він і запитує мене.

• А навіщо мене туди занесли?

• Вам потрібен був лікар, ви відбили атаку десятка найсильніших магів Заграні, ми переживали за вас. - так переживали, що капець, та може я дуже категорична.

• Можна було занести в будинок, лікар міг прийти і туди.

• То ви не збираєтеся повертатися в резиденцію? - здається, що він аж брови звів докупи.

• Ні, це не обговорюється.