3. Загрань з її халепами

Боюся, але переступаю поріг. В голові каша.

А раптом я потрапила в якусь халепу чи западню?

А якщо це пекло?

А якщо це кінець?

Боже що я роблю!!!!

Опиняюся в якійсь кімнаті без вікон, з тьмяним світлом. Переді мною двері. Вдихаю а потім видихаю повітря з грудей, пробую відкрити двері.

Ручка легко підкоряється мені і двері відчинилися.

Я в коридорі, гарно освітленому, дверей не бачу ніяких, тому йду вперед.

За метрів двадцять зліва ще одні двері, рухаюся до них і також вони відчиняються.

Кімната чи кабінет схожий на приймальню якогось офісу.

Нікого немає, пусто.

Сідаю на стілець, щоб зрозуміти куди далі йти, бо з кімнати є троє дверей.

Поки я думаю що робити далі, з-за одних дверей чую голоси. Прислухаюся.

• От же халепа, - досить стривожений чоловічий голос.

• Що сталося? - запитує інший жіночий голос.

• Він знову прогнав захожан, і вимагає прислати нових, - відповідає чоловічий голос.

• Знущається з нас, де ми так швидко знайдемо нових? Він всіх розганяє, потім вимагає від нас нових, - жінка була налаштована на скандал.

• Тихіше Фрея, ще не дай Боже хтось підслухає нас. Давай подивимося, може хтось із срібляників нам позиче на тиждень.  Там довше ніхто не затримується . - заспокоював чоловічий голос.

• Це вже вечір, нам ніхто навіть не відповість. Що робити?

Я так заслухалася чужими розмовами, що не помітила як мій рюкзак гепнув до підлоги .

Двері відчинилися і з них вилетіло двох людей ( а може і не людей). Чоловік років шістдесят з сивою борідкою і округлим пузом на якому заледве застібнувся жакет, жінка років п'ятдесят з волоссям зібраним в гульку на маківці, струнка і також в костюмі.

• Ти хто? - запитав чоловік мене.

• Я Соломія Гірна. Я на роботу.

• Яке щастя, давай заходь в кабінет.

Я швидко рухаюся до них в кабінет, тягну за собою свій рюкзак, мені пропонують присісти до столу, за яким сидить жінка, Фрея так по-моєму її звати.

• Давайте паспорт, - звернулася до мене жінка, я витягую паспорт з кишені і простягаю.

• Отже, Соломія Гірна. Двадцять дев'ять років. Чудово. В нас для вас є дуже цікава пропозиція.

• А ви хто, і де я ? - вони так занурилися в свої проблеми, що навіть не представилися мені.

• Ви вперше у нас, тому розповідаю швидко.  Ви в Заграні,  ми власники агенції з пошуку захожан. Ми не знайомимось із захожанами, ба більше, ми вперше взагалі розмовляємо із захожанкою. Ми все робимо через агентів. - чванливо відповіла мені Фрея.

Ти дивись як вона заговорила, якби я не чула їхньої розмови,  то б може й змовчала, а так фіг вам.

• Ну й не треба. Я тепер взагалі думаю, а чи потрібна мені робота у вашій агенції. Я мабуть піду, - спокійно встаю, поправляю волосся і йду до дверей.

• Зупиніться, я погарячкувала. Вже вечір, ми втомилися. - чую за плечима голос Фреї.

Так би зразу, ні вони хочуть показати, що я ніхто. Вибачте панове, але я на заробітках зуби з'їла. Обертаюся, але не йду, стою , чекаю що вона мені розповіси. 

• Я Фрея Верн, а це мій чоловік Зак Верн. Ми власники агенції з пошуку захожан, наша агенція одна з найкращих у Заграні, через нас наймають більше половини всіх захожан. І ти нам дуже потрібна, тому ми готові запропонувати тобі подвійну ставку, але при одній умові, - вона замовкла, слідкуючи за моєю реакцією.

А я мовчу, як партизан, набиваю собі ціну. Цікаво наскільки вони готові її збільшити. Фрея і Зак переглянулися, і в розмову вступив Зак.

• Добре, ми пропонуємо вам збільшення платні в два з половиною рази. Вас це влаштовує?

• Так, оплата влаштовує. Але про роботу ви так і не розповіли, а раптом я не зможу її виконувати? - у мене виникли сумніви щодо цієї роботи, чому вони так підвищили оплату.

• Ви вмієте вирощувати квіти і доглядати за ними? - запитав мене Зак.

• Я займаюся цим останні вісім років, і в мене є профільна освіта. Правда диплом і із собою не взяла, та можу повернутися за ним, - і оглядаюся на двері.

• Ні, не треба. Ми вам віримо. Ви нам і потрібні для такої роботи. У розсадник магічних рослин терміново потрібен новий працівник.

• А старий де подівся?

• Його звільнили.

• А де гарантія, що мене не звільнять?

• Гарантії немає. Але ми вам спеціально підвищуємо оплату. Якщо протримаєтеся місяць, то добавимо ще бонус у вигляді десяти відсотків до платні. А якщо весь сезон, то двадцять, - я в голові починаю рахувати ще не отримані гроші, це ж виходить що я отримаю за сім місяців сорок дві тисячі баксів, за тиждень. Так Соля припиняй займатися єрундою, ділити шкіру ще не вбитого ведмедя.

• Що ж це місце таке, що ви готові платити такі гроші?

• Ми не можемо це сказати, але цей розсадник належить дуже впливовій родині. Ми всі від них залежні. То ви згідні, бо час нас підпирає.

• Ок, давайте ваш договір.

• Що означає "Ок"? - перепитав Зак.

• Ок це означає так, підтвердження.

• Фрея давай договір, а я викликаю Оскара. Бо в цю пору навряд чи знайдеться хтось із більш досвідчених агентів.

Через десять хвилин я підписала угоду про працевлаштування в розсадник "Темна резиденція" на термін сім місяців, але з можливістю дострокового розірвання з ініціативи роботодавця.

Моя платня складалася із окладу в п'ять тисяч умовних одиниць, які в договорі були визначені як американські долари. Окремо було прописано бонуси, які нараховуються по закінченні кожного місяця в розмірі десяти відсотків до окладу, а якщо я протримаюся весь термін дії договору, то мені буде нараховано ще десять відсотків за весь період.